Famine And Memory: 10 Things To Know About Holodomor

Since 1998, the fourth Saturday of November has been commemorated in Ukraine as the day honouring the memory for victims of Holodomors, i.e. numerous attempts by the Soviet regime to kill Ukrainian peasants en masse by starvation. Of all the starvations of 1920s, 1930s and 1940s, that of the Great Famine of 1932-1933 remains the most horrifying and tragic. Here are a few things to help you to understand this tragedy. 
What is the Holodomor? The Holodomor is a Ukrainian word meaning “death by starvation” or “killing by starvation”, from holod (famine, starvation) and mor (mass death, epidemics). It is used to define a number of policies aimed at killing huge numbers of people, in particular the Great Famine of 1932-1933, which targeted peasants in various parts of the Soviet Union, but most drastically in Ukraine.

***

На межі двох дат хочеться сказати, що засуджених на Нюрнберзькому процесі мало бути щонайменше удвічи більше.

І ось це - МОЖЕМ ПОВТОРИТЬ.

Мусимо.

"Укриття"

Можна я не буду кепкувати над телепнем-французом, якого чи то заарештували на росії за заявою хронічного плагіатора чи ні? І про вкид "театр на Подолі" теж не буду. Dust in the wind оце все.

Головне за сьогодні - ура. Світ це зробив, ще трохи прибрав бруд за совком. Немає нічого страшнішого за так милий московітським недоумкам "ядєрний пєпєл", і хоча декому він допоміг назавжди вилікуватись від імерських амбіцій, їх таку ціну ніхто сьогодні платити не змусить, на щастя.

Сьогодні на Чорнобильській АЕС відбулася урочиста церемонія з нагоди успішного завершення насування арки Нового Безпечного Конфайнмента – ключового етапу перед завершенням у листопаді 2017 року міжнародної програми, спрямованої на перетворення ЧАЕС на екологічно безпечний об’єкт.

Це найбільша у світі рухома конструкція, яка коли-небудь будувалася людством. Новий безпечний конфайнмент вражає своїми розмірами: близько 165 метрів завдовшки, 260 метрів завширшки і 110 метрів заввишки. Нове укриття вище за американську Статую Свободи і лондонський Біг Бен. Хоча воно і поступається паризькій Ейфелевій вежі за висотою, але з металу, використаного для будівництва споруди в Чорнобилі, можна було б побудувати три таких вежі.

Це унікальна споруда, задля будівництва якої свої зусилля разом з Україною об'єднали 28 країн-донорів. Загальна вартість проекту - 2,15 мільярда доларів США. Для порівняння: міжпланетний проект НАСА "Кьюріосіті", мета якого - дослідження Марсу за допомогою наукової лабораторії, що вже доставлена на цю планету, коштував 2,5 мільярда доларів.

Структуру побудувала компанія «Новарка», що є консорціумом двох французьких будівельних компаній – «Вінсі Конструксьон» і «Буїг Конструксьон». Роботи розпочалися у 2010 році.
Ця величезна споруда вартістю €1,5 млрд. є найважливішим елементом Плану здійснення заходів на ЧАЕС, до якого увійшли понад 300 програм і заходів. Реалізація цього плану вартістю €2,1 млрд. фінансується з Чорнобильського фонду «Укриття», створеного у 1997 році міжнародною спільнотою. ЄБРР управляє цим фондом та водночас є його найбільшим вкладником.

Герметизацію нового конфайнменту планується закінчити восени 2017 року. Відтоді четвертий реактор, а разом із ним 200 тонн залишків ядерного палива, 43 тисячі кубометрів високорадіоактивних відходів, 630 тисяч радіоактивних відходів і чотири тонни радіоактивного пилу буду поховані щонайменше на 100 років.

За матеріалами ЄБРР та ВВС 

Рекомендую також переглянути таймлапс з сайту ЄБРР у повному вікні - вражає.

"Душомор"

svyatoslav.yakovlev

Йшов десятирічний Славік по вулиці. Цукерки, портфель, мультики, футбол з друзями, листя під ногами, сонечко, ґави, яких неодмінно треба ловити. Дитинство. Всі ж були дітьми?.. Тільки-но розпався якийсь Союз і прапор не червоний, а синьо-жовтий. Та радіо-брехунець просить депутата Зайця не стрибати по Раді. Але ж наче нічого не змінилось. Мама, тато, дідусь, бабусі - всі десь поруч. Все добре, безпечно, райдужно.

Та раптом маленький пам'ятник, навіть не згадаю, де саме і коли я його побачив: стухаюче дівча в українському віночку і сорочці. "1932-1933". І руками обхопила своє обличчя. Згасає Уляна. Це потім я прозвав той пам'ятник Уляною.

І кожне зернятко дитячого життя,
Що спухло з голоду, тоді й тоді. І кожен день Тоді щодня...

"18 мая"

По следам наших диалогов.
Да, мне не хватает великодушия со-переживать "разочарованным в расии" и ныне ментально болтающимся "ні в сих, ні в тих", которым (взрослые люди!) достало скудоумия жить интересами одного государства, имея паспорт другого. Родившись здесь. Живя без тени страха того, что взорвут твой дом или автобус, в котором едет твой ребенок. Или призовут мужа на войну - в ХХІ веке, в центре Европы, Бог ты мой, да что за дикость, это не про нас. Одного этого, наверное, было ничтожно мало для "свидомости".

Замените в тексте ниже "депортацию" на "голодомор", татар - на "бендер" и получите до боли привычный образчик военной пропаганды сопредельного государства. Один палач, одна схема, одна многовековая закваска концентрированной подлости. Подкрепленный ложью страх, что таки придут и будут наконец резать. Ведь кто-то же заселял пустые хаты с мумиями на печах? И насколько же легко разорвать этот порочный круг - просто зажечь свечу в память.

***

algalagan

травня 18-е, 17:03

Помню, что как-то в погожий майский день, учитель музыкальной школы велел моим детям завтра не приходить.
-- Этот... завтра, этот...день татарский... Кабы не случилось чего, пусть дети дома сидят. И сами нигде не ходите.
И так продолжалось много лет. Много лет некоторая часть крымского...эээ... общества, особенно такого - просоветского, слабого и нереализованного (а оттого, часто интеллигентного и, вроде как, разумного), чувствующего себя недооцененым - боялась татар. Того, что татары будут "русских резать".
Никто из этих опасающихся людей никогда не видел резни. Никто из этих опасающихся людей не имел личных проблем с крымскими татарами (еще не успели они появиться).
Но все эти люди упорно и бессмысленно боялись, что их будут резать.

Большинство из этих людей (или их родителей) приехало в Крым после войны. На пустое место.
Место не всегда было пустым и, зная это, внутреннее первобытное сознание человека заставляло его беспокоиться, когда он чувствовал, что рядом прежний владелец. Как-то тревожно было, когда они начали возвращаться. Даже если все мозги за много десятков лет были промыты "государственной необходимостью", "военным временем" и прочими жалкими оправданиями.
Всеми этими оправданиями сознание пыталось закрыть инстинкт - первобытную и дикую мысль - что виноваты и резать есть за что...
Нет! - верещало советское сознание, - Это они предатели и коллаборанты! А меня по распределению из института прислали! И квартиру дали в новом доме, не в их! А они греческую деревню сожгли! А мой дедушка Берлин брал! А его с фашистами ручкался!

...И не одному трусливому кренделю, который так боится, что его прирежут или выселят обратно в свою Курскую область, не приходит в голову, что этот самый дедушка, брал Берлин как раз для того, чтобы никогда больше:
-- не лишать никого по национальному признаку жизни, имущества и гражданских прав. Нацизм, знаете ли, это называется. Осужден Нюрнбегским процессом. Запрещен в большинстве стран.
-- не сгонять пожилых людей, женщин, детей в вагоны для скота, перевозить как скот, с половиной потерь в процессе доставки, не допускать геноцида по национальному или какому-либо иному признаку.
-- не допустить внесудебного и огульного преследования какой-либо группы.
-- заставить тех, кто это делал, признать вину.
А если он брал Берлин для чего-то другого, не для этого, то стоит ли это того, чтобы праздновать и носить его портрет на палке?

Кроме того, защитники сожженных греческих деревень редко упоминают о том, что из Крыма было депортировано все греческое население. Любители культуры и защитники Дрезденской галереи не упоминают о том, что депортированы были все немцы, которые двести лет пытались сделать лучше эту страну, что с карты исчезли не только татарские, но и греческие, и немецкие названия... И стоит ли, борясь с одним, поступать также?

...один мой пожилой односельчанин пережил депортацию маленьким мальчиком. Ни он, ни его мать, ни его грудной брат не сжигали деревень и не ручкались с фашистами, но они были лишены имущества, гражданских прав и отправлены в Среднюю Азию. В дороге умер грудной брат. Похоронить его не дали, забрали и все. Первое, что они сделали на новом месте - вырыли могилу несчастной умершей матери... В девяностых он вернулся в Крым. Просто начал строить дом на бесплодном холме. Директор школы не принимал в школу его детей потому, что у них нет прописки. Тогда все местные татары собрались и стали строить свою отдельную школу. Власти испугались и стали принимать на учебу крымскотатарских детей без прописки. Работу тяжело было найти, никто их не знал, и все боялись, что "будут резать", но потом привыкли и вроде как все наладилось - дом достроил, детей выучил, внуки выросли, внук на русской женился, вон правнуки уже бегают...
И каждый год он ходил на поминальный ход, на то место, откуда их всех отправляли, где последний раз вся его семья была вместе, на то место, где закончилось его детство. Ни разу, не смотря на предостережения нашей музыкальной школы, ничего не случилось.
Печаль не всегда значит ненависть. Это просто память.
А тут он не может больше пойти. Не разрешают.
Он не может спать из-за постоянно летающих вертолетов. Детские страхи проснулись в этом дряхлом старике - жизнь совершила странный круг.
-- Только и надежды, - говорит он мне по скайпу, -- что наша девочка победила. Слушал ее и плакал...
Я не мог провести свою молодость там, потому что вы забрали мой мир
Мы могли бы построить будущее
Где люди свободно живут и любят
Счастливые времена.

Кліп Дмитра Федечка на пісню Джамали. На 40-х секундах зафіксований Решат Аметов у супроводі трьох «самооборонців Криму». Це останні кадри, коли Решата бачили живим. Через 12 днів знайдуть його закатоване тіло...

"Летить лелека над Чорнобилем..."

Я понимаю, что это не мимими и все устали от накала. И зачем разжигать. И всё это политики ссорят наши народы. И часто не понимают, а что вообще имелось в виду автором поста. Когда котик свекров хочет спрятаться от назойливого внимания к своей пушистости, он закрывает глазки, уткнувшись башкой в подушку - и его уже нет. Ага, щаз.

Почему раша - это неудачный клон совка? Потому что ложь. Ложь. Ложь. Ложь. Нас там нет, расея не претендует на Крым. Ложь. Ложь. И реальная кровь в итоге.
И закончите вы точно так же. И мир вздохнет с облегчением, как и в тот раз.

Поширення будь-якої інформації про Чорнобиль органи КГБ УРСР трактували як «наклепи на радянську дійсність» та «панічні чутки» - матеріал УІНП.
1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.

Міф про 28 негритят

Невпинно наближається свято Побєдобєсія у совків і день пам"яті під гаслом "Ніколи знову" для всього цивілізованого світу. З метою наближення перших до останніх (нема нічого неможливого, особливо коли в людини вже створене підсвідоме підгрунтя для зміни світогляду), даю невеличкий екскурс за лаштунки цієї псевдорелігії. Я думала, наведені нижче факти вже давно всім відомі, але виявляється - ні. Всі джерела - страшне які російські, в тому числі невблаганно офіційні. Enjoy and learn!

***

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.

Василь Стус. VI.1963

"Ваші мертві вибрали мене". Свічка пам'яті Джеймса Мейса

Направду так: щоб відчути чужий біль, треба хоч трохи ототожнювати себе із тим, кому його завдано. І для цього зовсім не обов"язково самому бути українцем, чеченцем або кримським татарином.

Книги, які (не) мали бути написані, оновлено

Куточок бібліофіла. Мали чи не мали? Не мали - тому що всі хотіли жити. Мали - тому що все до того йшло, а робити висновки з підручників історії, книг та оповідань очевидців про реальну "дружбу народов" в срср мало хто любить. Та що там підручників, коли сьогодні зі щирим здивуванням спостерігаєш цьомки між позірно проукраїнськими представниками окупованих територій і навіть "материкової України" та росіянками, що прилюдно підтримували анексію Криму. Рукодєліє внє політікі? Ну-ну.
Черговий раз йдучи слід у слід з Яном Валетовим не погоджусь із ним - воюємо ми таки з "русскімі", тому що ідентифікований ним противник "советский человек" творився за відпрацьованими століттями лекалами "вєлікоросса". А що не раз зустрічала згадки про чупакабру "правильних" українців (на думку московітів), які, на відміну від свідомих фашистів-нацистів-бЕндерівців, підтримують кримнаш і путлєра, так є таке в історії України явище, кочубеївщина зветься. Не знаєте - погугліть.

Пара слів про книги та подаруночок від коханого чоловіка на ДН - під катом.

Ян Валетов. Наследники по прямой

По долгу службы, простите за казенщину, читаю я дисциплину "Инвестирование". Живая она весьма и скользкая, поскольку в первой части мы особенно много говорим об инвестиционном климате, о государственной инвестиционной политике, госрегулировании. Разумеется, всегда всплывали вопросы коррупции, наличия/отсутствия изменений, откуда один шаг (через пропасть стариковских мантр из молодых уст "во власти одни и те же лица" и "ничего не делается") к вопросам индивидуальной ответственности и инициативы как качествам, активно выжигавшимся из сознания в процессе создания homo soveticus.
Совьет юнион в своей жизни я застала аж до вступления в славные ряды пионерии, поэтому слыша от родителей присказку "что бы кто не говорил, но в союзе /тут следует перечень болячек нашего неидеального государства/ не было", я могу с ними спорить на правах такого же "рожденного в ссср". Не переспорить (да и зачем?), но всё же. Хотя бы указать на искусственное ограничение выбора между двумя уродствами и предложить свой вариант. Швецию там или необитаемый остров.
Но когда я эту фразу слышу от своих 20-летних студентов (еще и в купе с мечтательным "вот бы пожить там хоть день"), хочется для разрядки стукнуть кого-то, чтобы он стал фиолетовым в крапинку. Нет, не ребенка стукнуть.
(Не)уважаемые мамы и папы, дедушки и бабушки! Какого, спрашиваю я вас? Ваше прошлое - это ваше прошлое, с упругими сиськами и вкусным мороженым, но при чем тут ваши дети? Даже если вас не коснулись репрессии или отбил память стокгольмский синдром, вбейте себе в голову: союза вашего больше нет и, что самое интересное, - не будет. Точка. Вокруг ваших детей и внуков - огромный мир, который не видели вы и открытый перед ними. Так какого рожна, спрашиваю я вас, вы им загаживаете мозги? В то время, как страна пытается вырваться из пут омерзительного гибрида двух империй, а дети эти, ее будущее, должны стать инфекцией здоровых клеток в зараженном организме? Нет слов, просто нет слов. Поэтому далее - слово писателю Яну Валетову.

***

Будет много букв, поэтому те, кто не любит большие тексты могут сразу закрыть файл.
Это не наболевшее, это давно переболевшее, но все еще актуальное. Почему актуальное? Да потому, что пока страна, которая рядом, возрождает традиции СССР и мечтает о том, чтобы в том или ином виде возродить империю, я буду раз за разом повторять об опасности происходящего.

Новости хунты, с опозданием на 24 года

Делаем раз!
ВР заборонила пропаганду комунізму й нацизму в Україні 
Верховна Рада України в четвер ухвалила внесений Кабінетом Міністрів закон про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів, заборонила їхню пропаганду і символіку.
Однією з головних позицій закону є визнання комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні злочинним і таким, що провадив політику державного терору, з відповідними наслідками для комуністичної символіки та пропаганди. Також нацистський тоталітарний режим визнається в Україні злочинним і таким, що провадив політику державного терору.
Усю символіку, всю пропаганду нацизму, націонал-соціалізму, цих цінностей, будь-яку діяльність нацистських, фашистських угрупувань в Україні заборонено.
Цей закон передбачає внесення змін до 14 чинних законів, зокрема до Кримінального та Адміністративний кодексів у частині введення санкцій за невиконання або порушення норм цього документа.

Делаем два!
Рада приняла закон о признании организаций - борцов за независимость Украины в ХХ веке.
Закон в частности предусматривает признание Союза освобождения Украины, УСС, УНР, Гетманата, ЗУНР, партизанских и повстанческих отрядов Приднепровья, Карпатской сечи, УПА, ОУН, Сойма Карпатской Украины, Украинского Хельсинкского союза.

Делаем три!
Народные депутаты приняли закон о доступе к архивам репрессивных органов коммунистического режима 1917-1991 годов.
Решение поддержали более 260-ти депутатов.
Закон предусматривает открытие всех архивов репрессивных органов СССР в Украине с 1917 по 1991 год.
Все эти архивы передаются Институту национальной памяти и рассекречиваются. 

Делаем четыре!
Рада установила День памяти и примирения в Украине 8 мая, оставив 9 мая Днем победы
Верховная Рада приняла правительственные законодательные инициативы касательно установления в Украине 8 мая Дня памяти и примирения в честь всех жертв Второй мировой войны, а также оставить 9 мая Днем победы над нацизмом во Второй мировой войне.
Согласно закону, в Украине 8 мая устанавливается Днем памяти и примирения в честь всех жертв Второй мировой войны 1939-1945 гг. и будет отмечаться ежегодно.
В законе также отмечается, что 9 мая в Украине является государственным праздником – Днем Победы над нацизмом во Второй мировой войне.
Согласно законопроекту, все памятники Второй мировой войны берутся под охрану государства, а надругательство над ними будет наказуемо.

Зі справді чистим четвергом вас!

P.S. Цей день в історії - Ніч саперних лопаток. 
Як розганяли грузинський майдан 1989-го.

Міні-дайджест №6: міфи та реальність WWII, оновлено

Наче й весна почалась, а сонечка немає. Без сонечка не фотографуються нові манюні-вишивки, зроблені ще у січні-лютому, не можу влаштувати "вітальну" фотосесію чарівному янголу, що прилетів до мене від Віки... Про роботу взагалі мовчу, просто "Ізабелла" (хто пам"ятає анекдот, знає яке слово повинно тут бути)).

Тож, поки Небесна канцелярія вирішує питання із квотами на блакитне небо на найближчі дні, хочу запропонувати до вашої уваги матеріал в межах боротьби з культом перемоги (неофіційна назва - побєдобєсіє) та апологетки проекту "Стіна". Матеріал для тих, хто, як і я, знав написане нижче лише у загальних рисах, або не знав, але відкритий до знання - тим більше, що це не конспірологія, а відомі світу задокументовані факти і наше завдання - відкрити нарешті для себе цей світ.

Крім статті, яку я наводжу без купюр, раджу ще перейти потім за посиланням у заголовку та прочитати коментарі - вони також пізнавальні, у тому числі з точки зору соціології.

Дайджест №5, історичний

Днями хтось із доволі відомих постатей українського фейсбуку написав розлоге обгрунтування того, чому не треба дивитись назад, оглядати кордони на старих мапах, треба перейматись майбутнім. Купа лайків, як завше. Але крім логічного запитання "чому не можна робити обидві справи одночасно?" можна уточнити: навіщо лікар питає, чим ви хворіли у дитинстві та чи немає хроніки?

Звичайно, на тлі зухвалої брехні про сучасність постає логічне питання - кому вірити, особливо коли мова йде про справи навіть не дідівські? Особисто я, по-перше, намагаюсь не обирати московітські джерела (після того, як згідно забаганки Софії-Августи-Фрідеріки Ангальт-Цербтської історія Московії стала вперше ретро-пропагандою, туди ходити краще професійним історикам), по-друге, зважаю на "ефект метелика", хоча це, звичайно, і має елемент суб"єктивізму, але де його нема?

451 по Фаренгейту

Дякую gatta_bianca за змістовний допис! Далі - її слова, під кожним з яких підпишусь і я.

Температура, при которой горит бумага.

Недавний пожар в московской библиотеке сразу же воскресил в памяти у моего отца пожар 24 мая 1964го года в Киеве, в Национальной библиотеке им. Вернадского. Тогда полностью сгорел отдел украинистики, где хранились издания и материалы периода украинской державности (1917–1920). Папа тогда, будучи аспирантом, разгребал завалы после пожара в поисках того, что можно было восстановить. Вот так вот сжигают историю, потом рисуют новую. Поэтому оставлю у себя некоторые материалы, касающиеся тех событий.

Дайджест №1-2015

...тому що назви вигадувати я вже забембалась ))

Цього року вже не треба доводити очевидне (у питаннях віри аргументи безсилі), кожен патріот має свої ретельно дібрані джерела більш-менш правдивої інформації, тож, за інших рівних умов, я буду пропонувати вам та залишати у своєму "щоденнику війни" головним чином інтерв'ю, аналітику, тощо. Сьогодні, наприклад, буде багато візуального.

Читанка вихідного дня. "Після колонії", Ева Томпосн

Після колонії Ева Томпсон пропонує переглянути історію Російської імперії сучасними очима

Матеріал друкованого видання № 30 (39) від 25 липня, 2008

БІОГРАФІЧНА НОТА

Ева Томпсон (Ewa M. Thompson), професор університету Rice (Х’юс- тон, США), редактор журналу Sarmatian Review. Народилася в Каунасі (Литва), у польській родині. Отримала докторський ступінь в університеті Vanderbilt. Автор книг «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971), «Вітольд Ґомбрович» (1979), «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987), «Пошуки самовизначення в російській літературі» (1991), «Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» (2000). Перекладалася китайською, польською, українською, російською, хорватською та італійською мовами. 

Ева Томпсон. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм. — К., 2006. — 368 с. - читати ТУТ

Нечасто трапляється, щоби серйозна наукова розвідка, до того ж перекладна, та ще й розрахована на зовсім іншу аудиторію, ставала незаперечною громадською подією. Йдеться про книгу американської дослідниці Еви Томпсон «Трубадури імперії. Російська література й колоніалізм» (Imperial Knowledge: Russian Li terature and Colonialism), яка вийшла цього року у видавництві «Основи». Для розуміння масштабу досить темпераментного відгуку Оксани Забужко: «бомба, сенсація, відкриття, цілковита революція в західних поглядах на Росію й Центрально-Східну Європу, – словом, одна з тих рідкісних книжок, які «нарешті пояснюють все», знаходять універсальну відмичку до цілого пакета питань, що довгий час здавалися нерозв’язними».

Дайджест гірко-кисло-солодкий

Колись, коли закінчиться війна, я гортатиму сторінки блогу та згадуватиму, що бентежило у ці дні, що цікавило, що смішило. Нарешті знайшла правильну аналогію до своїх дайджестів: не апологетика, а фотографія - з тривалою витримкою, із закритою до розміру макової зернини діафрагмою, щоб віддаленому у часі надати чітких обрисів, а того, що промайнуло зіркою, - побачити слід.

П'ятниця, дайджест

Без довгих передмов пропоную вам невеличкий дайджест, почитати-подумати, подивитись-посміятись.