середа, 18 березня 2015 р.

Дайджест №5, історичний

Днями хтось із доволі відомих постатей українського фейсбуку написав розлоге обгрунтування того, чому не треба дивитись назад, оглядати кордони на старих мапах, треба перейматись майбутнім. Купа лайків, як завше. Але крім логічного запитання "чому не можна робити обидві справи одночасно?" можна уточнити: навіщо лікар питає, чим ви хворіли у дитинстві та чи немає хроніки?
Звичайно, на тлі зухвалої брехні про сучасність постає логічне питання - кому вірити, особливо коли мова йде про справи навіть не дідівські? Особисто я, по-перше, намагаюсь не обирати московітські джерела (після того, як згідно забаганки Софії-Августи-Фрідеріки Ангальт-Цербтської історія Московії стала вперше ретро-пропагандою, туди ходити краще професійним історикам), по-друге, зважаю на "ефект метелика", хоча це, звичайно, і має елемент суб"єктивізму, але де його нема?

Ч.1. «Я — русин і гордий цим» або Передайте почитати в АП, ВРУ, КМУ

Важливим фактором у поширенні ренесансних ідей в Україні XV — XVI стст. було навчання вихідців з українських земель в європейських університетах. Засвоюючи в європейських університетах здобутки ренесансної культури, студенти переносили їх на батьківщину, сприяючи поступові рідної культури. Найпримітніша постать серед українців, які в першій половині XVI ст. навчалися в західноєвропейських університетах, — Станіслав Оріховський, 500 років від дня народження якого відзначалось у листопаді 2013 року. Багато ідей українського інтелектуала мають особливу актуальність сьогодні, зокрема в контексті процесів державотворення та формування справжньої політичної еліти.
УКРАЇНЕЦЬ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ОСВІТОЮ
У листі до італійського ученого-гуманіста П. Рамузіо він засвідчує, що в 20—30-х pp. XVI ст. серед студентів із Польського королівства, які навчалися в Падуанському університеті, найбільше було вихідців із Малої Польщі й Русі (Руського воєводства, тобто Галичини), що руські шляхтичі приїздили туди з таких глухих куточків, куди навіть не заглядали королівські комісари. Оріховський висловлював гордість із приводу здобуття знань у європейських університетах. У політичному трактаті «Зразковий підданий» гуманіст заявив: «Я русин, гордий цим, охоче говорю про це всюди».  Власні твори, які друкувалися в Речі Посполитій і на Заході, гуманіст підписував «Orzehovius Roxolanus» (Оріховський-русин).
Станіслав Оріховський (Роксолян) народився 11 листопада 1513 р. у селі Оріховці Перемишлянської округи. На той час більшість українських етнічних земель входила до складу Речі Посполитої, що за формою правління була спочатку становою монархією, а пізніше — шляхетською республікою. На вдосконалення цієї форми правління і були спрямовані політичні трактати С. Оріховського, зокрема його «Напучення» польському королю Сигізмунду. Не виступаючи проти польського панування як такого, С. Оріховський чітко усвідомлював і пропагував окремішність українського народу, обороняв інтереси, проявляючи не лише етнічну самосвідомість, а й етнонаціональний патріотизм, властивий для Ренесансу.
Вчителями Станіслава Оріховського були О. Брасікап — австрійський гуманіст, професор Віденського університету, автор наукових праць і лавроносний поет; Р. Амадей — професор риторики в Болонському, Падуанському та Римському університетах; Л. Бонпадиффер — професор філософії Болонського університету, німецький гуманіст Меланхтон та реформатор М. Лютер, який оселив здібного юнака під час навчання у своєму будинку. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістичному русі. Оріховський підтримував стосунки з видатними гуманістами та культурно-освітніми діячами Західної Європи, де його називали «русинським (українським) Демосфеном», «сучасним Цицероном».
ОРІХОВСЬКИЙ ЯК ПОЛІТИЧНИЙ ЕКСПЕРТ: ДИСКУСІЯ З МАКІАВЕЛЛІ
Оригінальною є позиція С. Оріховського стосовно «моральної основи» держави. Станіслав Оріховський пропагував і розвивав ідеї природного права, вважаючи, що воно — вище від людських законів, тому останні в разі потреби можна змінювати. Добробут, злагода і спокій у державі будуть тоді, «коли люди житимуть у згоді відповідно до законів природи».
Згідно з поглядами Н. Макіавеллі, людина у своїй внутрішній суті не є ані доброю, ані поганою, але вона схильна до того, щоб бути поганою. Отже, політик не може покладатися на позитивне в людині, але має приймати переваги негативного і діяти в такий спосіб. Тому не потрібно боятися бути страхітливим, оскільки це єдиний спосіб, щоб тримати народ у страху. Ідеального державця мають «і обожнювати, і жахатися».
Проте Станіслав Оріховський має відмінні погляди щодо людської моралі та чеснот. «Живи і ти заради спільного добра, де всім серцем відчуваєш, що потрібен. Живи серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності, які спочатку різними способами тебе виховуватимуть, а згодом напоять розсудливістю і дадуть належну пораду», — проголошує гуманіст. «З самого початку дбай, аби здобути прихильність людей, якими правиш. Лише вона є запорукою королів. Без прихильності підлеглих влада королів неміцна і нетривала». Оріховський вказував і на особливий статус державної людини: «Передусім знай, що не кожна людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але треба іще, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою».
Станіслав Оріховський зазначає: «Маєш знати не тільки те, як здобути прихильність у своїх підлеглих, а й про те, як захистити їх, — коли вже Бог дав тобі скіпетр рівності, скіпетр держави, захищати яку завжди було нелегко». «Будь справедливіше, коли ти перебуваєш у межах свого обов’язку. У твоїй державі все підпорядковано потребам миру або війни, і держава обмежена цими обов’язками». Гуманіст стверджує: «Мудрі також не допустять до державної служби людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту відомого батька». Також Оріховський зауважує: «Отож звільни свою державу від рабства і нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато».
Макіавеллі стверджує, що сильна держава може утворитися тільки в разі невпинного піклування про благо народу. Саме в цьому значенні Макіавеллі розуміє ідею демократії: для нього ідеальним державним устроєм є те, що забезпечує благо більшості. При цьому, як прийнятний засіб боротьби із супротивниками Макіавеллі вказував навіть на фізичне усунення непокірних і небезпечних меншин, — тільки б ця акція справді була необхідною, і мала більш-менш законний вигляд в очах решти громадян. Найбільшою загрозою правління Макіавеллі вважав приховану незадоволеність народу і, як наслідок, — виникнення різних змов у суспільстві. Оріховський доповнює цю ідею: «Якщо про все у державі піклуватимешся сам, то будеш не королем, а нещасним злидарем». У «Напучуванні» гуманіст констатує: «Я хотів би бачити тебе таким королем, який зуміє, як треба правити, які звичаї наслідувати і яким чином стримувати себе, щоб між нами обома завжди було порозуміння... Дбай про те, щоб я поважав тебе».
Для Оріховського «серед усіх чеснот — передусім мудрість уважають захисницею». «Я хочу бачити, що ти не лише полюбляєш мудрих людей, а й живеш із ними і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш і їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Усувай від себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів». По-друге, важливу роль відіграє справедливість. «Йдеться про справедливість, про цю чесноту; якщо хочеш зажити в країні слави найсправедливішого, мусиш добре дбати». «За правління тирана при розподілі посад багато важать гроші, влесливість; мають значення банкети, учти і блуд, а надто — підлабузництво, що ним всяка тиранія живиться. Тиранам здається, що саме в цьому суть життя. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при поділі посад пильнішим і справедливішим, не бери хабарів, бо гроші засліплюють очі мудрим і знеславлюють чесних».
ПРАВИТЕЛЬ І МОРАЛЬ
Державець має заохочувати правдивість своїх міністрів і, навпаки, дуже непокоїтися, якщо хтось раптом збрехав би йому. Але в той же час, витримуючи належну дистанцію, вислуховувати правду державець має тільки від довірених осіб і лише тоді, коли він сам того забажає. Але, вибираючи міністра, державець має подбати про те, щоб ця людина була вірна йому, а для цього необхідно відповідним чином винагороджувати підлеглих: грошима — щоб зробити несприйнятливим для підкупу, реальною владою і почестями — щоб людина відчувала себе необхідною і була впевнена у власному майбутньому. Державець має вміти сприймати корисні поради своїх міністрів, а для цього він принаймні не має бути дурнем. Багато  з цих позицій поділяє Станіслав Оріховський. Так, зокрема, варто звернути увагу на таку його тезу: «Якщо хочеш цій державі справедливо і благочестиво служити, піклуйся про її безпеку від зовнішніх напастей. І трудись так, щоб ми, слабодухі, мали у твоїй особі захист»18.
Отже, для Н. Макіавеллі державець має зробити все можливе, щоб у будь-який спосіб об’єднати різні політичні сили навколо себе, адже ми знаємо про тогочасну роздрібненість, про «палацові інтриги» ренесансної Італії. С. Оріховський акцентує передусім на моральному первні, державець має втілювати найкращі чесноти людини: гідність, моральність, мудрість, щедрість, миролюбство, толерантність.
Станіслав Оріховський був одним із перших фундаторів теорії суспільної угоди, вважаючи, що держава виникає внаслідок погодження громадян передати частину своєї свободи на користь суспільного добробуту. Був він і пропагандистом теорії природного права, наполягаючи на тому, що права громадян мають першість щодо повноважень державних осіб. Важливими є думки С. Оріховського про потреби об’єднання в суспільному житті та державній діяльності розуму (мудрості) та сили; як на взірець такого об’єднання він покликався на історичний приклад виховання Олександра Македонського, яке здійснював Аристотель.
Заслугою Оріховського було й те, що він, спираючись на досягнення античної думки, підійшов до розробки в Європі ідеї природного права у творі «Про природне право». Не менш важливе місце в його поглядах має вчення про гідність людини та про справедливість. Справедливість, як пояснював Оріховський, — це душа держави, вона полягає в тому, щоб кожному було віддано те, що йому належить, насамперед — спокій і свобода. Цінуючи таку вроджену якість як розум, Оріховський, проте, вважав, що лише розуму недостатньо без належної освіти і виховання.
«ДЕРЖАВНИЦЬКИЙ» ДЕКАЛОГ СТАНІСЛАВА ОРІХОВСЬКОГО
1. Людина повинна прагнути до науки, яка зробить її і правдивою, і справедливою
2. Почет короля  має складатися із мужів, які часом засуджують вчинки короля, а не з підлабузників, які  завжди хвалять його.
3. Король повинен мешкати серед труднощів і страху — двох найкращих учителів юності.
4. Король вибирається для держави,  а не держава існує задля короля. Закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий короля.
5. Король, що більше державі прислужитися, вибирає собі у спільники найкращих, найвидатніших з-поміж громадян.
6. Мусиш берегтися від порадників, які ...хочуть мати зиск у майбутньому. Небезпечних людей, відданих наживі й обжерливості, уникай.
7. Король мусить дбати про освіту, призначати надійних (освічених) учителів.
8. Бери на себе управління державою, їдь до тих частин, що перебувають у небезпеці.
9. Народ вважає тебе своїм захисником ...не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави.
10. Живи задля  спільного добра там, де всім серцем відчуваєш, що ти потрібен.

Ч.2. Корпорация М.И.Ф.

Цікава та пізнавальна стаття від російських націоналістів Україні на сайті Петр-и-Мазепа про українську державну символіку.

Ч.3. Читаємо класиків.

"Самый русский из русских писателей" Николай Лесков. ЕВРЕЙ В РОССИИ: НЕСКОЛЬКО ЗАМЕЧАНИЙ ПО ЕВРЕЙСКОМУ ВОПРОСУ.
1883 рік, не сива давнина, підкреслю. Местами можно, что называется, взоржать - например, про неискусность "малороссов" в ремеслах, ну и всякие пост-катькинские "руси московские коренные" имеются в наличии, но материал имеет ряд любопытных наблюдений и сравнений. Привожу некоторые из них (текст все же большей частью таки о еврейском вопросе):

Прислушаемся к малороссийской народной и очень любимой песне "Взлитыв орел по пид небо". Чтобы представить томящемуся на чужбине казаку самую плачевную весть, песня представляет, что "сестра его риднисенька у жидови служит". Это высший ужас положения, какой могло придумать народное песнотворчество. [...] В самом деле: кто "у жидови служит"? По преимуществу в мелких городах и местечках это "покрытки", т.е. девушки, имевшие несчастие сделаться жертвою какого-нибудь неверного сельского обольстителя.
[...] Под Москвою, где народ несравненно бойче и находчивее, а также и менее разборчив на средства, подобные случаи с девушками, как известно из литературы и из живых наблюдений, находят другой исход: проступившиеся подмосковные девушки в изобильном числе приходят по зимам в город и предлагают в банях свои услуги мужчинам в качестве "мыльщиц", но малороссийская девушка к таким смелым услугам не способна, да и самое это занятие не в обычаях ее родины. Жить таким ремеслом для малороссиянки наверно показалось бы далеко хуже, чем служить у еврея.
[...]  Малоросс боится всякого обмана, он боится и "жида", и москаля, хотя жида он боится несколько менее, а москаля несколько более. Москаля хохол иначе себе и не представляет, как обманщика, как предприимчивого, пронырливого и ловкого человека, с которым человек тихого малороссийского характера никак не может справиться. [...] Вместо слова "солгать" малороссы говорят: "не кажите по-московськи"; хвастать тоже называется "москаля свезть".
 [...] Стоит только вспомнить деревни малороссийские и великорусские, черную, курную избу орловского или курского мужика и малороссийские хутора. Там опаленная застреха и голый серый взлобок вокруг черной полураскрытой избы, — здесь цветущая сирень и вишня около белой хаты под густым покровом соломы, чисто уложенной в щетку. Крестьяне малорусские лучше одеты и лучше едят, чем великороссы. Лаптей в Малороссии не знают, а носят кожаные чоботы; плуг возят здесь двумя, тремя парами волов, а не одною клячонкою, едва таскающею свои собственные ноги. И при этом, однако, еще малороссийский крестьянин гораздо ленивее великорусского и более его сибарит: он любит спать в просе, ему необходим клуб в корчме, он "не уважает" одну горелку, а "потягае сливняк и запеканку, яку и пан пье", его девушка целую зиму изображает собою своего рода прядущую Омфалу, а он вздыхает у ее ног. Она прядет с комфортом не у скаредного дымящего светца, в который воткнута лучина, а у вымоканной жидом свечки, которую приносит девушке вежливый парубок и сам тут же сидит вечер у ног своей Омфалы. Это уже люди, которым доступны и нужны душевные нежности.
 
По совести говоря, не надо быть особенно зорким и особенно сильным в обобщениях и сравнениях, чтобы не видеть, что малороссийский крестьянин среднего достатка живет лучше, достаточнее и приятнее соответственного положения крестьянина в большинстве мест великой России. [Дальше автор делает шикарную вещь: большее благосостояние "наихудших мест Белоруссии, Литвы и Жмуди" - лучше там, где живет "жид" :)]  
[...] И так "лучше" живет не один крестьянин, а и другие обыватели. Известно, что здесь лучше живет и городской и местечковый мещанин” а малороссийское духовенство своим благосостоянием далеко превосходит великорусское. Малороссийский сельский священник никогда собственноручно не пашет, не сеет и не молотит и ае унижается за грош перед суеверным простолюдином. Он не дозволяет катать себя по полю, чтобы репа кругла была, и не дает чесать своих волос, чтобы лен зародил длинный. Малороссийский батюшка ездит не иначе как в бричке с кучером, да иногда еще на четверке. 
[...] Нравы в Малороссии и в Белоруссии везде сравнительно много выше великорусских. Это общепризнанный факт, не опровергаемый никем и ничем, ни шаткими и сбивчивыми цифрами уголовной статистики, ни высоким и откровенным словом народной поэзии. Малороссийская звучная песня, как дар лесных дриад, чиста от выражения самых крайних помыслов полового схождения. Мало того, малороссийская песня гнушается бесстыжего срамословия, которым преизобилует народное песнетворчество в России. Малороссийская песня не видит достойного для себя предмета во всем, что не живет в области сердца, а привитает, так сказать, у одной "тесовой кроватки", куда сразу манит и здесь вершит любовь песня великорусская. Поэзия, выражающая дух и культ народа в Малороссии, без сомнения, выше, и это отражается во все стороны в верхних и нижних. слоях общества. Лермонтов, характеризуя образованную малороссиянку, говорит: "От дерзкого взора в ней страсти не вспыхнут пожаром, полюбит не скоро, зато не разлюбит уж даром". И, нисходя отсюда разом к нижайшей степени женского падения, отмечает другой факт: нет примера, чтобы малороссийская женщина держала притон разврата. Профессия эта во всей черте еврейской оседлости принадлежит или немкам, или полькам, или же еврейкам, но в сем последнем случае преимущественно крещеным. Стало быть, еврей не испортил женских нравов своих соседей иного племени.
И как итог... 
Профессор Николай Костомаров: «Две русские народности». 1861 год. Тут уже весь текст - сплошная цитата.

Ч.4. До проекту "Стіна".

«Пермь-36» станет музеем работников ГУЛАГа

В ГУЛАГ (Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения) ссылали миллионы граждан СССР во время правления Сталина. Наибольшего масштаба репрессии достигли в 1930-х годах. [Серед інших в"язнів, саме там було замордовано Василя Стуса]

Первая выставка в музее «Пермь-36» после его перехода под полный контроль государства будет посвящена средствам охраны и техническим способам содержания заключенных. Об этом рассказал член правления международного общества «Мемориал» Александр Калих.
Директор АНО «Пермь-36» (некоммерческой организации, которая 3 марта объявила о самоликвидации) Виктор Шмыров сообщил в комментарии BBC, что музей сохранится, но будет полностью изменен. «Теперь это музей о лагерной системе, но не о политических заключенных. Они не говорят о репрессиях или о Сталине», — сказал Шмыров.
  • Музей истории политических репрессий «Пермь-36» был создан в 1992 году в Пермском крае на территории бывшей колонии. Это единственный в России сохранившийся комплекс сталинского ГУЛАГа.
  • Экспонаты музея принадлежат автономной некоммерческой организации «Пермь-36», а музейный комплекс и земля принадлежат государству. В 2012 году АНО фактически отстранили от участия в работе музея. Переговоры с властями не дали никакого результата, в связи с чем «Пермь-36» объявила о самоликвидации.
  • Смотрите также: Музей особого режима Центр истории политических репрессий «Пермь-36» объявил о ликвидации: фотогалерея «Медузы»
Кушайте, не обляпайтесь

1945-й год. Американцы заставляют простых немцев откапывать тела из общих могил, собирать мертвецов по окрестным лесам и дорогам - и хоронить по-человечески.

Немецкие рукодельницы из Нойнбург-форм-Вальда несут из леса тела погибших на марше смерти евреев
для захоронения на городском кладбище
Рукодельницы РСФСР, УССР и пр. #@СР ломают мимимиметр на схемочке сталина. Он таааааакой добрый получился, ведь правда?
(за наводку на сие бесстыдство спасибо великому кормчему в информационном море, Зизьке, она же Лоцман-А))

Ч.6. "Ефект метелика" або корені Н.

Власне, після цих матеріалів я і згадала ту свою давну кафедральну історію з попереднього допису. Здається, казка все ж таки була з мораллю. Зрозумійте мене правильно. Я не виганаю навіть подумки людей звідти, куди їх занесла доля, а тільки ще раз хочу сказати: відчуттю провини наслідує каяття та примирення, тим більше, коли ти став співучасником (чи вигодонабувачем?) злочину не по своїй волі. А поки що там, на війні, в Україні, відрубають руки за татуювання.
***
У Криму та ж сама історія... http://deddon.livejournal.com/195490.html
В тему: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/Famine-Cherk-1933.php

Маленька історія з луганського села - Борис Кушнірук

Цікавий висновок ... я зробив після однієї розмови з хлопцем, за освітою істориком, що їхав з АТО на побивку в Київ до дружини та малої дитини.
Він мені розповів цікаву історію з одного села в Луганській області. Він ходив купувати молоко до однієї дуже старої жінки, якій було далеко за 80 років. Він ходив саме до неї навмисно, бо вона з люттю ставилась до наших військових, але гроші все ж таки для неї були не зайвими, тому продавала молоко тим, кого, насправді, щиро ненавиділа.
Сама ця бабка родом з Росії. Привезли її ще зовсім малою дитиною в це село батьки, яких туди цілеспрямовано переселила радянська влада. Переселяла в село, де під час Голодомору загинуло від голоду більше 90 відсотків селян. Селили росіян саме в ті хати, де жили та вмирали від голоду українські селяни цілими сім’ями. І ця стара жінка люто ненавиділа все українське, бо розуміла, що колись її батькам, віддали те, що належало українцям. Зробили, як мародери. Привласнили у вбитих ними ж.
Тому у цієї старої жінки виникала така підсвідома ненависть до тих, хто може вважатись нащадками загиблих українських селян. Це ненависть, що базується на страху викриття скоєного колись злочину.

***
Те, що це було навмисне нищення, говорить багато документів. Навіщо далеко ходити. З історії села Пирогів: мешканці села згадують, що порятуватися не могли навіть у Києві, бо він був оточений блок-постами працівників НКВС, які завертали голодних селян назад.
 
Ч.7. Старі фотографії.

Пост действительно редких снимков. Насправді там і дійсно не широко розповісюджені та часто дуже милі світлини...
Маленька дівчинка в перший раз побачила пінгвіна :)
...і хрестоматійне фото Августа Ландмессера

Август Ландмессер, который женат на еврейке, отказывается приветствовать Гитлера. Гамбург, 1936

Источник: http://www.adme.ru/tvorchestvo-fotografy/post-dejstvitelno-redkih-snimkov-729910/ © AdMe.ru
Немецкий рабочий Август Ландмессер, который женат на еврейке, отказывается приветствовать Гитлера. Гамбург, 1936.

Источник: http://www.adme.ru/tvorchestvo-fotografy/post-dejstvitelno-redkih-snimkov-729910/ © AdMe.ru
Немецкий рабочий Август Ландмессер, который женат на еврейке, отказывается приветствовать Гитлера. Гамбург, 1936.

Источник: http://www.adme.ru/tvorchestvo-fotografy/post-dejstvitelno-redkih-snimkov-729910/ © AdMe.ru

Але рекомендую, отримаєте задоволення.

Альбом фотографий оккупированного немцами Парижа, 1942 год.
Фотографии из альбома Андре Зукка (André Zucca) корреспондента немецкого журнала "Сигнал" в Париже 1940-44 годов, «Парижане под оккупацией» («Les Parisiens sous l’Occupation») . Это единственные цветные фотографии, сделанные в Париже в тот период. Цветная пленка, солнечные дни, улыбки французов, приветствующих оккупантов.
Французы не любят эти фотографии, так как на них показана беззаботная жизнь Парижа и принятие парижанами власти немцев. Мэрия Парижа категорически запретила рекламировать выставку этих фотографий, проходившую летом 2008 года, на улицах и потребовала сопроводить ее специальными объяснениями о том, как парижанам приходилось терпеть нацистов.


Ч. остання. Анекдот для Оленки або Чому моя твоя нє панімай.

20 коментарів:

  1. Тоня, твоя коллега осознала, что была не права, отсюда и обида, в первую очередь на себя... но большинство за годы советской пропаганды уверовали, что мы единый народ, и мне иногда кажется, что уже просто невозможно никакими фактами разубедить их в этом, плюс к этому многие не хотят жить будущем, прошлое им милее, отсюда и "добрые" портреты и воспоминания на 23 февраля о Великой Отечественной, а не о сегодняшних защитниках родины...
    уже не единожды писала пока не примут того факта, что мы разные, мира не будет, будет обида, страх, ненависть...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ты поняла, какие защитные механизмы тут включаются и работают :) В её обиде на себя почему-то оказалась виновата я, со всеми вытекающими.

      Что касается нашего общего хош-не-хош соседства в будущем, то да, принятие разности это непременно (мы-то об этом и так знаем), но без досоветизации и разность не поможет, как не помогла Грузии. Я как-то хочу прожить остаток жизни спокойно, а не сидя на пороховой бочке.

      Что касается жизни прошлым (то же 23.02 - "мы так привыкли", "это праздник мужчин, СА не при чем" и прочее) то я вижу здесь душевную и интеллектуальную лень. Да, в принципе, и ради Бога - только за поребриком это всё, пожалуйста :)

      Видалити
    2. Про братство-триединство-соседство, шикарное от Горького Лука http://gorky-look.livejournal.com/21595.html

      Видалити
    3. Но досоветизации нет, самое страшное, что есть обратный процесс... я поэтому и вспомнила 23 февраля, потому что месяц назад наткнулась на блог одной российской учительницы, где она рассказывает и показывает как ее ученики отмечают 23 февраля... глянув на фотографии, я четко вспомнила какими мы были 30!!! лет назад... у меня до сих пор мороз по коже - за 30 лет изменились только значки с юного Ленина на какие-то цветочки и на плакате не 40-е победы, а 70-е... и да, ты права, у нас даже при союзе 23 февраля был праздником мужчин (ни я, ни мама, которая проработала в школе более 40 лет, не вспомнили торжественные линейки в этот день...)

      Видалити
    4. Ой, Юль, ДЕсоветизация ))) Классно опечатались обе! ДОсоветизация как раз у них щас идет семимильными шагами )))

      Насчет 23: у меня и праздником мужчин никогда не был. Поздравляла только папу-военного, служившего в СА. А теперь поздравлять себя он разрешает только 14 октября. СПАСИБОПУТЕНУЗАЭТО.

      Видалити
    5. до- или де-, какая разница ))) главное мы поняли друг друга ))))

      Видалити
  2. А ещё Михаил Кожухов в этом интервью на вопрос ведущей:"Как же бедные папуасы в той Гвинеи без цивилизации живут?"ответил:"А вы что, не знаете как в наших русских деревнях люди живут? какая там цивилизация?! только и отличие, что наши в валенках, а в Гвинеи - в набедренных повязках." ))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Русская (российская?) деревня vs українське село было глубокой травмой пубертатного периода, когда maman et papa повезли дитё, т.е. меня, на машине из Киева у Воронежску область. Дитё, всё деццтво гасавшее по селам Черкащины, сказало "танунафиг, следующий раз давайте как-то без меня" и тут же стало биндеравцем :)))

      Вообще, конечно, поражает насколько живучи пропагандистские штампы: человек видит своими глазами, что нечто выглядит как утка, ходит как утка, крякает как утка, но утку признать упорно не может, при том, что хочет. "Не знаю... не знаю..."

      Видалити
  3. Все ж таки, який різний світогляд у людей...Дівчата пишуть, яка чудова схема вишивки Сталіна, а мене мороз по шкірі і перша думка: ЯК МОЖНА? таке вишивати, схеми створювати, взагалі дивитись на це. Ще б схему портрета Чикатило зробили, той хоча б менше людей знищив...Портрети Путіна теж дехто вишиває... Я ще десь якось можу зрозуміти старших людей, молодість яких пройшла в СРСР, вони пам'ятають, люблять те життя, може скоріше свою молодість. Багатьох з них уже не переконати. Але чому ж цей совок так засів головах молодих, чому натільки викривлена свідомість?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так молоді ж кимось виховуються, правильно? Якщо у родині культ СРСР, то навіть шкільні уроки історії України та літератури (особливо, коли діти відчувають нещирість учителів, не говорячи вже про віверте пропагування ними радянських ідей та ідеалів) тут не допоможуть. Перепрограмувати у більш дорослому віці себе можна, але це свідоме зусилля та сумлінна робота.

      Видалити
  4. Еще Довлатов писал : Мы без конца проклинаем товарища Сталина, и, разумеется, за дело. И все же я хочу спросить - кто написал четыре миллиона доносов? Вот такие милые рукодельницы и строчили...Верю,что еще не все в россии сошли с ума,но все же "рак мозга" там ох как распространен. Даже бы никогда и не подумала бы,что в 21 веке такое возможно,хотеть в СССР(((

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Именно так.
      Что касается не сошедших с ума, то конечно, не все, бОльшая (или большАя?) часть просто трусит. Я понимаю это чувство, хоть и не могу его уважать, что однако же не мешает мне любить тех, кого я могу назвать друзьями, потому что судить - тоже не мне.

      Видалити
  5. Ох, Тоня, сегодня многабуков, но я всё-всё прочитала, честно. Схемкой ты меня добила окончательно и бесповоротно - это просто жесть!
    Страшно благодарна моим родителям - мало, видимо, уделяли внимания моему "правильному" воспитанию, выросла я "неправильной" девочкой в итоге, потому и имею проблемы теперь с родительницей...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Всё-всё, по ссылочкам даже? Ты мой герой! Там же чтения минимум на две вечера.
      За схему Сталина, кстати, надо говорить спасибо Зизьке. Вот этот галерейный трэш видела? olga-kulaj.livejournal.com/56915.html

      Маме долгих лет жизни, чтобы когда всё закончится (подозреваю, что надо ждать окончания столетнего цикла 1917-2017), между вами эта тень советская/имперская/киселевская уже не стояла. Ну а на мой субъективный взгляд, девочка получилась - что надо девочка ))))

      Видалити
    2. Ну... На фотографии меня уже не хватило...
      На Галерее ещё из таких "шедевров" - вышивают обложки на паспорт с Путиным. Вот уж гадость! Мне бы такое и в голову не пришло - обложку на паспорт с физиономией президента... С чего это вдруг, за какие такие заслуги?

      Видалити
    3. Ты фто?! Оно же - ЦАРЬ! Сейчас анекдот в конец поста добавлю, только пардон, по-московски, с нехорошими словами :)

      А фотографии посмотри при случае, они интересные.

      Видалити
    4. Ага, и фотки посмотрела.
      Интересно мне, кто будет российских "добровольцев" из заброшенных шахт доставать...
      За анекдот спасибо, в тему.

      Я тут подумала про паспорт. Надо новую обложку сделать, а то не пофеншую с гербом СССР...

      Видалити
    5. Если по логике - то 99% Галереи, вся Осинка, ибо украинки оттуда ушли, как я понимаю, ну и так далее. Все 95%, а поскольку бурятов и мильчаковых на всех не хватит, то несделанная домашка еще с совка многих ждёт.

      Не по феншую - не то слово....

      Видалити
  6. "Знаешь, многие сейчас еще больше тут ненавидят Украину только потому, что не могут признать свою вину. Ведь сами. Мне урод один так и сказал, мне легче верить, что во всем виновата Украина, ну не мне же быть виноватым."
    Олена Степова https://www.facebook.com/olena.stepova/posts/743681442416051

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Знакомо. Вариант обвинить расею и конкретно ВВХ, Овоща, ПР-овскую шоблу (раз уж себя любимых не трогается) не катит. Всегда во всем будет виновата Украина, что и как бы она ни делала. Это уже вшито.

      Видалити