Книги, які (не) мали бути написані, оновлено

Куточок бібліофіла. Мали чи не мали? Не мали - тому що всі хотіли жити. Мали - тому що все до того йшло, а робити висновки з підручників історії, книг та оповідань очевидців про реальну "дружбу народов" в срср мало хто любить. Та що там підручників, коли сьогодні зі щирим здивуванням спостерігаєш цьомки між позірно проукраїнськими представниками окупованих територій і навіть "материкової України" та росіянками, що прилюдно підтримували анексію Криму. Рукодєліє внє політікі? Ну-ну.
Черговий раз йдучи слід у слід з Яном Валетовим не погоджусь із ним - воюємо ми таки з "русскімі", тому що ідентифікований ним противник "советский человек" творився за відпрацьованими століттями лекалами "вєлікоросса". А що не раз зустрічала згадки про чупакабру "правильних" українців (на думку московітів), які, на відміну від свідомих фашистів-нацистів-бЕндерівців, підтримують кримнаш і путлєра, так є таке в історії України явище, кочубеївщина зветься. Не знаєте - погугліть.

Пара слів про книги та подаруночок від коханого чоловіка на ДН - під катом.
Зверху - вниз.

АЕРОПОРТ Сергія Лойка. Звичайно, це ще далеко не головна книга про війну, маркетинг такий маркетинг. Читати я її повністю поки не можу, як і бути на Інститутській. Після війни.

Ноука от Горького Лука :) Гримуар лікує від штучного братерства, заряджає бадьорістю та продовжує життя. Видано у Новoросії Харкові видавництвом VIVAT. Якість книжки дуже приємна, починаючи від паперу, закінчуючи закладою, вибором шрифту (хча я б воліла не такий прозорий), малюнками та ціною (менше, ніж у набагато гіршого за якістю Аеропорту).

Хто не бачив інтерв"ю з паном Луком - дивимось (традиційно не зважаючи на недолугість журналістів). 

А ось і подаруночок :) Зацікавився - шо то такоє мамця фотографує?

Літопис самовидців від Оксани Забужко -  це фактично обране фейсбуку за 9 місяців і саме через це я її придбала - бо не "жила" тоді у ФБ. Чим більше часу проходить, тим прозорішою стає картина подій, маніпуляції залишаються там, де їх місце, а для мене цінною у даному випадку є не стільки фактична складова, скільки реакція співгромадян на подразники. Як той гомін серед "своїх" після побиття студентів - "Що робити? Треба йти!". Навіть якщо всупереч принципу Оккама зрештою виявиться, що це була диявольска маніпуляція, спрямована на підбурення українського суспільства, а не тупе мавпування методів східного сусіда (ймовірність останнього - 99,99(9)%), тим більше помітна різниця: нишпоритись по норах у страху "автозака" чи скинутись - бо "так не можна!".

Із анотації:

Від Євромайдану до АТО, від листопада 2013-го по літо 2014-го - ця книжка простежує, в хронологічній послідовності, зміну настроїв і глибинні психологічні трансформації в українському суспільстві. Колективний портрет «народження нації», що за кілька місяців пройшла шлях від мирного протесту до національно-визвольної війни, складено з найпопулярніших за цей час дописів у соцмережах, виступів в інтернеті, фраґментів новинної стрічки і т.д.
Понад сотню авторів збірника, серед яких як відомі літератори, блогери, журналісти, так і анонімні мережеві «ніки», об’єднує одне: всі вони були живими свідками й учасниками найдраматичніших подій новітньої української історії, і всі їхні думки й почуття, оцінки й пошуки смислів зафіксовано в режимі «включеного спостереження».

Якщо Літопис самовидців є тотально суб"єктивним поглядом на події, то під ним - #EUROMAIDAN — History in the Making - практично гола візуальна складова зі скупим описом подій українською та англійською мовами.

Антоація:

В основу книги лягли кращі знімки (понад 200), які українські фотографи зробили на центральній площі Києва під час революції в листопаді 2013 - лютому 2014. Вони доповнені хронологією подій, картою Майдану, списком загиблих під час протестів. Відкривається книга двома статтями: історик Ярослав Грицак описує витоки, причини та головні діючі сили Майдану, а філософ Тарас Лютий досліджує його як сукупність міфів.

Але й це ще не все! Поки пост готувався до публікації, у мережевому морі повз мене проплила дуже цікава книга - Travels in Various Countries of Europe, Asia and Africa (part the first - Russia, Tartrary and Turkey) написана британським мінералогом та мандрівником Edward Daniel Clarke у 1810 році. Ті, хто не володіє англійською, можуть почитати переклади уривків, а я викладу скріни деяких спостережень, поки без перекладу. Єдине, що скажу вам, друзі: двохста років - не було. Як брехали московіти про українців, козаків Донських та Кубанських, нічого про них не знаючи і не бажаючи знати - так і брешуть. Бо невігластво та заздрощі, і це не я такий висновок роблю, а автор. Як закривались від усього світу, вбачаючи у кожному іноземцеві шпигуна, одночасно користуючись благами цивілізації, виготовленими/винайденими у його країні - так і закриваються. Просто неймовірно! 200 років пройшло, Карл, а читаєш як репортаж )))

Нрави та звичаї московітів - тиранів та жертв тиранії в одній особі

 "Всьо для слуг народа" - 200 років стабільності ))))

 Бруд, повсюдний

 Про літературні уподобання московської знаті. Нічого не нагадує :)?

 Санкции, санкции )))

 Манія підозр та заборон

 Зміна звичаїв з півночі на південь

 Про "малоросів"

У книзі часто зустрічаються поняття "Малоросія" та "Україна" - я спочатку трохи підзависла, але потім розібралась, було цікаво. Ось тримайте карту М. Драгоманова для роз"яснення. Загалом була вражена, що "малий" та "великий" стосовно назв держав - це зовсім не те, що відносно габаритів чи (само)значущості людей/особистостей. Малий - це початковий, "откуда єсть пошло" щось.

 "Лякалки" про донських козаків. Цікаво: Кларк пише, що дітлашня у станиці кричала їм услід "Московские канальи!", поки не розібрались, що то люди в гості приїхали. Зворушлива приязнь, привіт сучасним ряженим.

 "Пастернака не читал, но осуждаю!"

 Про чорноморських козаків на Кубані - історія, звичаї, зовнішній вигляд. Зауважу, що у книзі - набагато більше цікавого. Постійні читачі нагадують, що кубанським козакам було присвячено один з минулорічних дайджестів.

 Так що, шануймось, панове, не ми перші, але, сподіваюсь, останні ту потороч воюємо!

***

Ой, мало не забула! Надибала не показану фотку з Пилипця, трохи пофотошопила її, насолоджуюсь спогадами про ранок, схожий на лимонний льодяник :)

***

Новое видео Саши Сотника (да, он у меня все еще в ленте ФБ). 

Мы не воюем, мы бомбим. Защищаемся. Три пишем, два в уме, ну вы же понимаете, гы-гы - откуда ЭТО у молодежи?! Из живых - только парень с ирокезом. Саша, выдавая желаемое за действительное, пишет:
Вернулись со съемок опроса на тему "похоронного бюджета РФ на 2016 год". И знаете что я вам скажу?..
Народ разворачивается в сторону власти - вприщур и с подозрениями...
И я бы очень посоветовал показать этот опрос Вовочке и его окружению. Пока не произошла какая-нибудь всенародная "неприятность"...
На что получает шикарный ответ из Киева:
Понимаете ли, тут есть некий внутренний конфликт. Типичный русский обыватель - с одной стороны возмущен тем, что "везде разруха", "народное добро разбазаривают", "воруют", "дороги разбиты", "больницы развалены", "куда идут деньги?" "они там, наверху, вообще офонарели" и т.д.
Но с другой стороны, ему очень важно, чтобы мы - ого-го! Всем покажем кузькину мать! Этот наш - который САМ - он лучше всех и в мире его боятся! Потому что тогда обыватель ощущает себя родственной душой, соратником, плотью того, САМОГО, который показывает миру кузькину мать. И вот он уже не обыватель - он уже гроза мира.
Так вот ничего не изменится, пока до них не дойдет, что тот, который САМ - и есть первый виновник разрухи, что вот это самое "ого-го" и "кузькина мать" - одна из основных причин разрухи... И пока их внутренний конфликт не разрешится в пользу того, что надо бы забить болт на "кузькину мать", на "ого-го", на "мировой сионизм", "арабов", "сирию", "пентагоновских ястребов", "хохлов", "прибалтов", "русский мир", а также - что надо бы посадить (а лучше повесить) САМОГО вместе с окружением, а тех кто помельче - просто перебить лопатами, и спасать страну тут, внутри. - ничего не поменяется.
И пока они не займутся "чисткой сараев - прямым своим делом" и обустройством благосостояния своего дома - ничего не изменится.
И пока всего этого внутреннего переосмысления не произойдет - они будут смотреть в сторону власти вприщур и с подозрениями - но только когда будут чувствовать, что у них хотят че-то отобрать. И при этом - тут же будут размахивать колорадскими тряпками, лизать зады, выражать полный одобрямс любой войне, подлости, гадости - но которая позволяет им ощущать себя грозой мира, родственной душой, соратником, плотью того, САМОГО, который показывает миру кузькину мать...
Правда по факту являются они крайней плотью...