Пилипець

Крим - він, знаєте, може бути чий завгодно. Наш, ваш, спільний, нічий. Хоча бажаю йому нарешті стати своїм. А от Карпати - тільки українські. Карпати - це не просто неймовірна краса, багато зелені, гори, вкриті туманом. Це перш за все люди. Добрі, працьовиті, привітні, щирі. Чужого не візмуть, свого не віддадуть. Тому коротка поїздка у село Пилипець, відомий гірськолижний курорт, який літом приймає велотуристів та любителів дряпатись по горах із 40-кілограмовим рюкзаком на спині, став, вибачте за високий штиль, бальзамом від тривалої напруги. Ще у наших хазяїв (ми винаймали кімнату у приватному будинку) не було інтернету, тож від новин по ТВ можна було дізнаватись трохи більше ніж нічого...Таке...

Багато розповідей не чекайте - хто бував у Карпатах, знає що найкращі фото не можуть передати усю красу, хто не був ще - саме час планувати поїздку :)

Далі - багато  світлин!
Бойовий "укроп" нашої хазяйки :)

Кожен газда намагається зробити свій маєток найпринаднішим для туристів. Колесо карми, вир життя.

Гора Гемба (Гимба), вид зі схилів та підйомнику. Я походила туди-сюди, а чоловіченько мій гасав на велосипеді вниз :)

На вершині одного з підйомників

Дивимось ліворуч

Дивимось ще лівіше, майже звернули шию

Трохи піднялись вгору та подивились праворуч

Випили каву з кардамоном, дивлячись на осяяні сонцем гори...

...та поїхали униз!

Мандруючи наступного дня до озера Синевір бачили силу силенну мальовничих куточків, біля одного зупинились.
Загальний вигляд. Зістрибуючи з цього чудового місточка я послизнулась та добряче вимокла у струмку, ще й камеру забила. Синці маю "заліковенькі" на обох колінках, камера при доброму розумі :)

Дивимось праворуч

 

 Пройшли трохи вгору

 Озеро Синевір знаходиться високо у горах, тож до нього можна дойхати на автобусі, але піший підйом подарує багато приємних вражень! Струмочки з вами усю дорогу, а кожний декорований мохом камінчик просить парадний портрет!

Тут народжуються струмки: для деяких побудували парадний вихід...

...а деякі поруч витікають з-під землі просто неба.

Дійшли до озера. Поки ми його обходили, сонячний ранок почав гуркотіти громом, який наближався, наближався і зрештою вилився зливою, коли ми вже майже спустились до підніжжя гори. Встигли :)

Водоспад Шипіт у Пилипці - хоча який там Шипіт, справшній гуркіт, якщо підійти ближче. Підходити раджу увечері та зі штативом (я свого забула). Чудовий полігон для фото-експериментів з витримкою та діафрагмою.

Шипіт увечері, біля сьомої години. Туристів майже немає, мій мізантроп задоволений. Багато фотошопу, як не стало тобі, жінко, розуму першим покласти штатив...

Шипіт наступного дня у полудень. Композицію диктує не почуття прекрасного, а щільність натовпу :( Зате майже без фотошопу.

Вид зверху

Про кількість струмочків, штучних та природніх поріжків по дорозі можу вже не згадувати!

Травичка, просто травичка. Взагалі яскравість зелених барв наприкінці літа приголомшує - от що значить дощовий край.