"Ты помнишь, как всё начиналось?.."

Скільки разів ми чули, що у сьогоднішніх подіях на Донбасі винуватий Майдан, (не)скасовний непрацюючий закон про мови, що вийшли обурені шахтарі та іншу пропагандистську маячню.
Для того, хто розуміє соціально-політичні та економічні розклади, це звучить як мінмум смішно. Але одна справа розуміти це виходячи з прагматизму сьогодення, а інша - хоча б приблизно осягнути як давно конкретний спрут почав пронизувати тіло України. Тому сьогодні для вас маленька добірка фото-фактів для того, щоб мати аргументи у спілкуванні з родичами та друзями, інфікованими пропагандою.

2006 рік. Одразу попереджаю - за посиланнями на джерела світлин їх набагато більше + текст. Не шкодуйте часу, любі.

Новий рік - свято сезонне, а жерти треба щодня. Політична шльондра-дєд мороз Губарєв на передвиборчому мітингу під час виборів донецького міського голови. Так би й поцілила йому у той хрестик...

Той же рік. Власти Донецка открыто поддерживают сепаратизм и славяно-фашизм

 Наші любі недокастрованілюстровані комуністи забезпечують усіляку підтримку антиконституційним діям. Тим часом сьогодні Петюня ні в чому собі не відмовляє у гейропейському Відні. А ви, охлос, кладіть життя за ДНР та ховайтесь по підвалах.

"По словам активистов "Донецкой республики", аналогичные организации "сейчас в стадии создания во всех регионах, которые в будущем войдут в состав Донецкой федеративной республики - Днепропетровской, Запорожской, Луганской, Харьковской и Херсонской областях". Ой, здається саме ці області планувалось включити до Новоросії"? Ну вибачайте, вибачайте, не склалось. Нам добрі росіянки погрожують "подпольем" у інших областях. Дякуємо, давно в курсі.

До речі про прапорець. Ну, що з точки зору естетики це повне антифеншуйне лайно, я промовчу. Але ганчірка ця засвітилась не тільки у осінньому Донецьку, але й на набагато більш "високому" рівні. Це вже 2013 рік, літо, озеро Селігер, Росія. Всеросійський форум молоді.

Цікавим у цьому фото є те, що поруч з "днр" - емблема т.зв. Євразійського союзу молоді, очолюваного - ну хто б міг подумати! - Дугіним. Так, тим самим, що кричав недавно, що українців треба вбивати-вбивати-вбивати.
Довідково: враження та багато фото про Селігер-2013 з антипутинської та пропутінської позицій (фото вище саме звідти).

Ось тут трохи більше фото на цю ж тему з різних соцмереж та заходів інших років.

Як справделиво каже Аня, вас було згвалтовано, декілька разів.

Тепер про будні окупованих територій та наслідки, які свідчать про те, чия правда та кривда уїдливим поціновувачам доказів рівня Гааги.

Господь, больше не жги! - сайт російських націоналістів України (о так! ми - неймовірна країна, де російські націоналісти виступають за єдність і соборність держави) розповідає про звільнений Слов'янськ. Дуже багато фото, текст. Не полінуйтесь почитати інші матеріали сайту.

У кожного своє АТО - арт-спротив окупації у Донецьку. Хлопці, бережіть себе!

Хто за що стояв та чому ідейні не протестують у Запоріжжі - розповідає Юля з Алчевська. Юля пише тільки про те, що чула та бачила на власні очі. І шприци, ага.

До речі про шприци. Тут мені сусідочка з Новосибірську (дивовижне все ж таки місто, скажу я вам! як бачиш особу, що найкраще знається на нашій ситуації - це буде хтось з Новосибірську) розповідала про буцімто сухий закон у ДНР та шприци на Майдані (мені... киянці... з Сибіру... намана). Ну, як то кажуть, замість тисячі слів. Сухий, напівсухий та пінний.

Бойовики після бою при КПП "Довжанський" (фото та відео). Хто за такого заміж? Чур нє я! Ой, стривайте, та я ж заміжня! Видихаю )))

Маріупольска міськрада після днр (дуже багато фото)

А ще ті, хто хизується тим, що читає майданівські та антимайданівські пабліки та всі такі об'єктивні що аж світяться, чомусь не чули ані про викрадення людей, ані про катування. Легенда тріщить по усіх швах, старанніше треба, бо якось воно не по системі Станіславського. Тримайте, з недавнього: журналіст-фіксер СNN Антон Скиба про своє викрадення та полон.

Але досить вже про покидьків. Поговоримо про наших героїв, живих та загиблих.

У бою під Луганськом загинув розвідник батальйону «Айдар» Ілля Василаш «Дід». Серед інших ветеранів-«афганців» він у грудні 2013-го вийшов на столичний Майдан, а потім добровольцем відправився в зону АТО на Донбас. До свого 55-річчя Ілля Василаш не дожив 5 днів…

Які часи, такі пісні. Це Харків, до речі, з нами говорить.

Тим, хто болісно сприймає новітній етнонім "укроп", присвячую нашивку нового спецпідрозділу "Бойовий укроп" :) До речі, кріп допомагає боротися зі злісним шкідником - колорадом, або як називають його у нас в селі - кузкою ;)

***

Знаєте, виявляється прислів'я "моя хата з краю"  має не тільки  відносно новітнє продовження "нічого не знаю", завядки якому українцям приписували байдужість до інших, хоча це насправді відповідь ворожим зайдам, але й більш давнє, правдиве, козацьке - "першим ворога зустрічаю".  Шкода, що крайня хата у нашому спільному "селі" відчинила критичною, але агресивною меншістю двері ворогу при болісних зойках полярної меншості та мовчанні більшості, яка говорила собі... що? Дайте пригадаю почуте та прочитане... "Ми нічого не вирішуємо", "нас здали", "нам все одно, як буде називатись держава, аби була стабільність та бензин по 12 грн", "нам ніколи мітингувати, ми працюємо", "ми спостерігаємо", "ми ходили на референдум по приколу, хто ж думав". Дійсно, хто ж взагалі думав...

А тепер біда і я не знаю, як зі своїм болем звертатись до подруг з Донецька та Луганська, бо у них власний, паралельний, інший біль і що їм сказати крім сотого "тримайтесь"? Моніторю от на галереї - була в онлайні? Ну, жива... чи є принаймні настрій заходити на щось, крім міських спільнот та веб-камер. Убивця Гіркін вивісив наказ про осадний стан Донецька. Чорти в пеклі чекають на тебе, любий, не примушуй їх перегрівати олію!

Не уявляю, як та скільки ми будемо розгрібати бруд та кров у хатах та душах, що залишить по собі триклятий "рускій мір". Але я точно знаю одне: можна любити будь яку країну (рос. страну), її мову, культуру, родичів що там живуть, проте не можна забувати, що надбудована над цією країною держава (рос. государство) може і буде використовувати цю прихильність як знаряддя для своїх цілей, спрямованих проти вашої держави. Навіть зараз, хоча проект "новоросія" й вмер не народившись, Росія має зиск з нашої біди.

Багато чого я можу сказати, багато про що промовчу. Немає білих та пухнастих і я не виняток. Ці слова Віктора Баранова, написані ним у не такому й далекому 1999 році, - для всіх нас.

ДО УКРАЇНЦІВ

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми - українці?
...
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..