Скадовськ, о. Джарилгач

Все літо в два тижні.
Моя двомісячна відпустка насичується подіями та враженнями, як правило, під час чоловікової відпустки, коли ми кудись мандруємо.
Цього літа душа воліла побачити і гори, і море. Про гори вже було, тепер про море.
Про Скадовськ-наш, Джарилгач-наш :) А по дорозі туди - про Інгул-наш, Південний Буг-наш, Херсон-наш и Миколаїв-наш. Про нашу кохану Україну.

Про любов - бо про неї були ці два тижні.

У Скадовську ми вперше. Вирішила я туди їхати бо: 1. Крим як курорт і раніше ніколи не сприймала 2. курс доляра помножений на фінансовий патріотизм (нашкребти можна, але ж грошики повинні бути вдома).

Їхали машиною, дорога не така дошкульна для водія, як у Пилипець - рівнина.

Соняхи ))) Від Київщини до Херсонщини. Якщо не знати, що Україна є лідером у експорті соняшникової олії, про це можна здогадатись - там ще жовтіють, там вже головки похилили, там вже сухі, там вже зібрані. І поля, поля, земля дбайливо обробляється - це видовище завжди розчулює мене до сліз.

Повз поля везуть Гради. Не забудемо, "брати". Але може колись і пробачимо.

Біля Миколаєва та Херсону блок-пости. Міліціянти та люди у камуфляжі. Бачила, що зупинили машину з донецькими номерами. Нічого особистого, як то кажуть.

Прекрасні річки - Інгул, Південний Буг. І з Дніпром зустрілись. Шкода, що не можна було вмовити мою дратівливу половину зупинитись для фотосесій - краєвиди магічні, я просто закохалась!

Назви сел, що запамятались: Рідна Україна та Мішково-Погорілове :).

Прапори - не тільки на машинах міліції та адміністраціях. Це мітки. Тут вам нє здєсь, тут - Україна. Фура продає кавуни та дині, чисте поле. Біля фури - здоровенний прапор, вже вигорів на сонці - давно у господарстві. Любов. А якби й маркетинг - значить, працює? Інгул, очерет, рибальська будка. І там - також, аж з дороги за півкілометра видно. Принада для рибобандерівців? Любов.
Ну і "Путін-Хуйло", а як ви думали :)
Обіцяне добрими росіянками "подпольє" хитро ховається від сонячного світла, шкодить воно йому.

Жодної машини з російськими номерами. Бачили пару білорусиків. Ну і поляки-німці - ці ніколи не боялись бЕндерівців :)

Смішні баштани, вперше бачу цю незвичну для нашої полоси картину - поле, а там розсипані м'ячики-кавунчики ))) Шість кавунів середнього розміру та динька заважили на 32 гривні - це як по київським цінам (ще на ринку не була)?

Скадовськ - цілком позитивне враження, бо готувались сприйняти його таким, яким він є в реалі, а не в наших очікуваннях. Бюджетний курорт, але не виглядає неохайним, брудним, вигорілим - навпаки. Чистенький, доглянуті садиби, усюди квіти, широкі заасфальтовані вулиці. Інвестиції, гадаю, будуть, бо сферу послуг треба підтягувати, набережну ремонтувати.

Хазяйка наша не знає, як відбитись від клієнтів, хоча реклами на вулиці не тримає та й ціна за двомісний номер не найнижча - 270 грн. Ціни не скажу в цілому, але можна задовольнити гаманець будь-якої товщини. Хіба що примхливим володарям карток-gold не сподобається - їх тут мабуть ще ніколи не чекали, не готові-с.

Море! Власне, строго кажучи, це затока, яку відділяє від Чорного моря острів Джарилгач. Тому вода має брунатно-зеленуватий колір. Медузи - не люблю їх дуже, а багатьом все одно. Добре хоч великі, не дуже рясно та не сильно жалючі - так, легка кропивка, за кілька хвилин проходить.

Два дурника вирішили, що як не Африка, то й не спека: не взяли купальні костюми з шортами до колін та закритими плечима, тож на острові в перший день перегрілись добряче та навіть місцями підгоріли. Сковорідка, в яку я закохалась з першого погляду! І в другий день чоловік підсмажився, ніякий крем не рятує. Тому третього візиту, перед від'їздом, вже не було, хоч я дуже хотіла - але тут вже або мушлі та море без медуз і чоловік-томат, що засинає за кермом, або поверення додму без проблем.

Дорогою на Київ завітали у Музей РВСН, як і планували, побачивши вивіску по дорозі у Скадовськ.

А так як книжка без картинок дуже нудна, то будуть і картинки :)

Почнемо з ілюстрації до щільності сезону, аби задовольнити цікавість дослідників-любителів. Четвер, одинадцята ранку. Тобто місцевих немає, їм взагалі ніколи на теє море дивитись - працюють!

А все решта - моя гаряча, у всіх сенсах, любов, острів Джарилгач (або Джигурдич, як його назвав чоловік)))

Глибока бухта

Ліниво-туристо падає там, де його розвантажили...

...а ті, хто прагне відкритого моря, вантажить себе у шишигу за 30 грн. в обидва боки та їде на протилежний берег. Їхати недовго, хвилин 10-15, але весело!

А там - відкрите море вже не брудно-зеленого, а яскраво синьо-зеленого кольору, довгі піщані пляжі, мінімум людей - а ми ще й далі зайшли, щоб був зовсім пляж-наш :)

Наступного разу ми поплили на східний край острову, на Маяк, дуже хотілось обійти той краєчок, із затоки у море. Обійшли. Море того дня чи у тому місці було гірше, ніж навпроти бухти - замулене, з водоростями та надлишком медуз, тож ми поматюкались, позвинувачували одне одного та подибали навпростець назад до причалу, до міленької чистенької широкої калюжі, хай кольором води й непоказна вона, але й медуз там не було зовсім

Сім'я свиней ласує залишками арбузів, що їх залишили туристи - всіх, крім нас шістьох, вже забрали, тож для свині-мами кількість потенційно небезпечних людей в межах похибки і можна вечеряти