Лазурне, острів Джарилгач

Цього року ми знов були на Херсонщині - аж надто мені хотілось ще раз відвідати острів Джарилгач і при цьому в інший час купатись у синьому-синьому Чорному морі, а не зелено-брунатній Джарилгацькій затоці. Ідеально відповідало цим вимогам с.м.т. Лазурне, яке знаходиться між Скадовськом та Залізним Портом, тож саме туди ми і спрямували свої колеса, фінанси та ноги.

Вид на Джарилгацьку затоку із західної частини острову поблизу Лазурного

Домовились із хазяйкою про номер, спакували валізи, приїхали, роздивились і ось що з"ясувалось (доволі неочікувано, бо я чомусь вирішила рівняти усе узбережжя за єдино відомим Скадовськом: просто, чисто, є місця на різні гаманці і за пристойні за місцевим рахунком гроші тебе годують та обслуговують також пристойно): гасло місцевих підприємців сектору туризму - "Наша якість не відовідає цінам і чим вище ціна - тим більше невідповідність!". Бо із апетитом запхатись їжею у невибагливому на вигляд кафе "Стекляшка" і двічи (двічи за 9 днів, Карл!) не дати офіціантам чайових у понтовій "Шамбалі" та не менш понтовому комплексі "Oasis Beach" - це досягнення. Це при тому, що клієнти ми дууууже толерантні до нюансів обслуговування і не змогли взагалі пригадати, за що єдиний, до візита у вищезгадані заклади, раз не дали чайових, просто припустили, що напевно колись же це було.

Також варто знати, що набережної як такої нема (сподіваюсь, поки що). Її функції виконує (і не скажу, що мені це не сподобалось) лінія прибою.

Вечірні прогулянки

Романтика романтикою, але те, що заклади харчування стоять на коротенькому апендиксі біля ринку, один у одного на голові І при цьому сперечаються, у кого з динаміків найбільш гучно лунає більше лайно (совєцьке або московітське) - нікуди не годиться. І це питання не до Пєті або Сєні, це винятково провина місцевої влади і вавки в головах місцевого "бізнесу".
Ціни як на таку якість усього - не просто шалені, а безсоромні. Наприклад, наша хазяйка повідомила, що номер, який ми бронювали за 350 грн, вона вже здає по 500 і ледь не ласку нам робить, що бере стару ціну (навіщо нам та інформація - це питання окреме, пані загалом дууууже специфічна). На їжу факт бронювання не поширився: 70 грн. (замість 50 грн. з інфи на сайті) з носа за обід чи вечерю, при цьому у вечері на одну страву менше. Бозє-бозє, чи порівняти це із ціною, кількістю, різноманітністю та якістю їжі, яку ми маємо у Пилипці (Аню, та знаєш про що я) за набагато менші гроші! При цьому рушників, як усюди, як у садибі такого ж формату у Скадовську, нам не дали - добре, що я з дому взяла, інтуіція. Бачте, люди ставляться безвідповідально, псують. От цікаво, а якщо ліжко зламають, лагодити його також не будуть?
Піпл зараз поїхав (за словами місцевих, туристів не просто багато, а ЗАбагато), але чи поїдуть вдруге - ось головне питання. І відповідь на нього у більшості випадків буде "ні, красно дякую". Ось тут відгуки, практично із усім згодна, крім претензій до моря - ну просто смішно, посваріть ще траву за те, що зелена. Крім того, водоростей не так багато, як це описують деякі пані, і не всюди вони є, і не постійно, і, як правило, збиваються у купки біля берега. Особисто ми купалися (разом із медузами) у чистій та прозорій воді 8 днів з 9.

Міський пляж Лазурного після обіду (зранку людей ще більше) і дикий пляж - така густота людей буде аж до наступного на узбережжі населеного пункту, якщо зум камери мені не зрадив.

Привертає увагу контраст між автівками гостей та совєцькими халупами, в яких вони зупинились. І не дивно, бо вже на початку липня забронювати щось більш-менш пристойне можна було в кращому випадку на кінець серпня.

А не приїдуть, бо за такі ж чи трохи більші гроші гроші - це вже пристойна Туреччина, зовсім інший сервіс та море. Той же Залізний порт також хворіє на кримнаш головного мозку та совок, судячи з відгуків, нам поталанило, що поїхали не на центральний пляж, а на напівдику західну окраїну - менше людей, пляжі не встигли змішати з недопалками так, щоб не можна було ногу поставити без огиди. Нині там активно йде розбудова. Наприклад, лежаки ми брали у чоловіка з Кривого Рогу, який до окупендуму вів бізнес у Криму. Впевнена, він там не єдиний такий. Виїжджали з усіма парасолями.

Зліва - ново- та недобудови у Залізному Порті (хто побачив надпис "Крим" - той молодець )), праворуч - найгірша частина пляжу (біля причалу) у Скадовську о 10-й ранку.

Зі спостережень за номерами авто: на трасі стало більше білорусів, а єдине на все Лазурне авто із російськими номерами їздило з принайтованим ззовні та вже добряче потріпаним українським прапорцем (хто не знає із нерезидентів, в нас як правило його розміщують у салоні посередині торпеди). Так і хотілось підійти, поплескати по огрядному плечу і сказати: не бійся, москалику, не будемо ми тебе їсти )))) 

Проте оскільки мета наша полягала не у задоволенні гастрономічному чи соціальному, то в цілому поїздкою задоволені (принаймні я, чоловік все рветься до Червоного моря :)). Далі - фото у хронологічному порядку із невеликими коментарями.

Дорогою тудой зробили зупинку у старовинному козацькому селі Мигія. Цитуючи Вікі:

"Мигія — це справжня гірська країна серед неозорих степів, немов Маленька Швейцарія. Мабуть більш ніде немає такої великої кількості скелястих островів посеред Південного Бугу, річкових порогів, багатої флори та фауни. На Мигійських порогах проводяться міжнародні змагання з плавання на байдарках та рафтах, адже байдарочна траса займає 2 місце в Україні по складності спливу".

Вид на Південний Буг з боку старої електростанції, ліворуч - штучна запруда. Майже панорама, якщо знайдете на двох фото спільний об"єкт :)

Стара електростанція, збудована у 1958 році

Трохи далі зупинились на вискому березі Південного Бугу помилуватись річкою та видом на Південноукраїнську АЕС.

Місце зупинки, звідти відкривається неймовірна панорама. Люблю Дніпро, проте у Буг неможливо не закохатись!

Тут спускають воду, закачану під час падіння обсягів споживання електроенергії (те, що я зрозуміла із пояснень чоловіка)

Ще річка :)

Дещо шоковані описаним вище рівнем сервісу, зганяли у розвідку до Залізного Порту. Поїли смачно, попляжились добре.

Постійно мокрі ноги :)

Що його робити, коли нема роботи? Беззмістовно робити типу-селфі :)

Моя "морська книжка". Читаю її вже другий рік поспіль на морі (і цікава ж, але вдома постійно про неї забуваю). 5-10 сторінок прочитала - і підскочила купатись, ходити, фотографувати, збирати мушлі.

Йду уздовж дикого пляжу, моя тінь передає вам вітання :)

А от чайки мають роботу - видивлятись їжу та змагатись за неї під час годування туристами.

Чорноморський біосферий заповідник відокремлений від пляжу сіткою та охоронцем, який пояснив, що у патхів зараз дітлахи та гніздування і тому прохід заборонено. Проте запросив мене все ж пройти за огорожу щоб могла  гарно сфотографувати :) Птахи сидять уздовж берега і думають свої пташині думи.

Дорогою додому у Лазурне зупинились біля трьох вітряків. Ми це диво інженерної думки побачили зблизька уперше, вражає, скажу я вам. Вражає настільки, що підійти під сам вітряк наважились тільки під час наступної зупинки через кілька днів. Розумом усвідомлюєш, що немає жодної небезпеки, але інстинкти женуть геть. На відео можна почути звук, з яким крила розрізають повітря.

А з іншого боку дороги - Джарилгацька затока, дім для багатьох видів птахів. Зуміла спіймати лебедів, а насправді кого там тільки не було, сила-силенна крилатих.

Трохи акліматизувавшись (десь 4-5 днів на це пішло), почали вилазки на Джарилгач. Зараз ви зрозумієте, чому ми поїхали саме у Лазурне :)

Так! Тому що від окраїни села острів відділяє метрів 15 протоки, яку можна переплисти самотужки або на моторному човні (на фото - не він). Протока неглибока, не вище людського зросту, але йти не рекомендується через небезпеку втрапити у пливуни. На передньому плані - намита калюжа з боку материка, а далі - сама протока.

 Якщо острів нагадує сковорідку, то тут починається її "ручка", що тягнеться не менш ніж на 20 кілометрів. Гола, практично лиса - що ти з ручки візьмеш? :)

Тут можна роздивитись усі три вітряки (один, щоправда, сховався)

На відстані кількох кілометрів від початку бовваніло декілька дерев (чи кущів?), це була кінцева точка нашої пішої ходи. Трохи погуляли, позбирали мушлі, подивились на затоку (тим більше, що до неї і ста метрів не було)

Фрагменти прогулянки

Протока з боку острова. Видно човен, яким перевозять на острів. Друге фото "з борту" човна, так неширока протока має більш поважний вигляд.

Наступний наш візит на острів почався зі Скадовську, тому що потрапити нам треба було аж на протилежний його бік, на Маяк. Минулого разу ми якісь були заполохані і нічого до пуття не роздивились, тож можна сказати, що це було знайомство.

Плили на великому катамарані (із вітрилами та мотором) і не пошкодували - бачили дельфінів не тільки здалеку, як у Залізному Порті чи Лазурному, а й на відстані витягнутої руки! Фото, звісно, немає, тільки радість, а вона не відбивається на матриці фотоапарату :)

Лагуна, широка та вільна від медуз, я б тут цілий день просиділа, але ж у нас плани!

Дві медузи, один бриль :)

Погода подарувала людині з камерою чудовий реквізит у вигляді химерних хмаринок

Чим ближче до краю острову, тим вужче полоса неглибокої води, подекуда вона не становила і метра. Наближення до відкритого моря позначилось також і появою мальовничих хвиль із білими гребінцями піни.

Кожної секунди обличчя моря змінювалось, одне фото обрати неможливо!

Рубікон перейдено, прямуємо до маяків

Старий та новий маяк. Ху із ху - здогадатись нескладно

Новий, діючий маяк. Хмарки ))))

Старий маяк та одне з небагатьох джерел прісної води (смачної та холодної)

Мій чоловік видивляється щось у морі :)

Наступного, останнього, дня нашої подорожі ми вирішили нікуди не їхати, пляжитись удома. Погода була як на замовлення - сонце гріло крізь хмари, те що треба для вирівнювання засмаги на обличчі у стилі "змєя очковая" (бо я ж від захоплення островом геть забула змащувати кремом від засмаги обличчя, при цьому цілий день ходила у хустці, що закривала лоба, та окулярах). 

Небо як продовження моря, море - продовження неба

Ну і щоб закрити тему моря покажу колекцію морських песиків :)

Мопсик на Джарилгачі та бульдог "вдома" :)

Апорт? Апорт?! Апорт... )))

З дикого пляжу у Лазурному. Лайка - шар пухнастої енергії )))

Місцеві песики як і місцеві жителі до моря майже байдужі. Вмочили пузо у воду - і знов у тінь. Що ми в тому морі не бачили? Медуз? Тьху, яка гидота!

 Дорогою додому ще раз заїхали у Мигію.

Залізли на скелю, подвились на Буг

Буг обмілів через посушливе літо, але вабить відпочиваючих

Сплолохали та змусили позувати смарагдову красуню

Поруч із річкою є затоплений гранітний карєр, який також перетворився на місце відпочинку

Ну що ж... Твір "Як я провела літо" можна вважати написаним :)