середа, 9 серпня 2017 р.

Гори і каньйони, річки і озера

Вітаннячка усім, хто не закинув бложики і живий у спеку :)

Продовжимо подорож по Монтенегро?


Як я вже казала, наступного після екскурсії по Которській бухті дня ми взяли машину і поїхали через Боку, Цетінє до національного парку Ловчен. Усім було добре: чоловік отримав насолоду від їзди по серпантину, разом - від запаморочливих видів :)


У Цетінє, давній історичній та культурній столиці, ми були проїздом, зовсім не культурно, абсолютно прагматично - купили води та їжі. До речі, серпантинову дорогу до міста розширюють та дещо вирівнюють, тож зовсім скоро вона стане більш безпечною.





З гори Ловчен в однойменному національному парку хочеться летіти, тільки крил нема. Ми піднялись на одну з її вершин, де розташований мавзолей Петра ІІ Негоша. Від паркувально-оглядового майданчику на вершину веде критий пробитий у горі тонель зі сходами, порятунок від палючого сонця.






Наступного дня була знову організована екскурсія - "Каньйони", здається так вона називається офіційно. Це той випадок, коли екскурсія вартує своїх грошей, навіть з Гоцею Вєліколєпною, бо шлях неблизький, дороги доволі небезпечні і якщо їхати без ночівлі, то в один день на новому маршруті навіть гарному, але немісцевому водію буде важкувато. Час поїздки говорить за себе: ми вирушили о шостій ранку (при цьому забирали туристів буквально в 3-4 точках, недовго), повернулись після шостої вечора. Також зауважу, що екскурсії краще брати у великих агенціях, таких як Пілон (не знаю, правда, чи є там хтось а-ля Пілон)). Відповідальність, організація і всьо такоє.

Першим нас зустрів каньйон річки Морача, де на стоянці напівсонних туристів висаджують пити ранкову каву, робити пі-пі, а хто спритний - може ще забігти на міст і роздивитись навколо. Я спритна :)



Наступна зупинка на оглядовому майданчику в абсолютно фантастичному місці каньону Морача. Знов фото - бліда тінь величі гір. Манюня цяточка праворуч - в"їзд у тонель, для масштабу. До чи після цієї зупинки ми проїхали абсолютно фантастичне місце намбер ту, але там на жаль не було майданчика...


Каньйон річки Тара - найглибший у Європі і другий за глибиною у світі після Гранд Каньйону. Входить до національного парку Дурмітор.


Підкова річки Тара. Коли туристи з лівого боку автобуса кинулись на праву аби сфотографувати, я мало не почала прощатися з життям. Можливо, доволі голосна нервова репліка "А давайте не будемо перевертати автобус" таки його врятувала :)



 Міст Джурджевіча через річку Тара.


Вид з мосту. Химерне освітлення стало випробуванням для моєї мильниці, а дроти зіп-лайнів псують картину ще більше (((




Чорне Озеро - окраса парку Дурмітор. Хоча колір озера не чорний, а насичений синьо-зелений, див. перше фото. Їм з нашим Синевиром варто обмінятись назвами:)



Загалом Дурмітор заслуговує на окрему подорож, з можливістю ночувати у горах, покружляти біля озер, відвідати печери. Наступного разу :)

4 коментарі:

  1. Дивовижна краса природи, краєвиди мов з казки або фентезі )) Жалкую, що не художник - це ж готові живописні твори! Дякую, Тонечко, що поділилася прекрасним, тепер також мрію побувати в Чорногорії :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Катю :) Поїхати при нагоді буде добре, тим більше, що з огляду на ціни у тій же Одесі, відпочинок практично бюджетний ))) Рафтінг на Тарі навесні має бути неперевершений ;)

      Видалити
  2. Яка ж краса! Щось останнім часом мені бракує отаких величезних просторів. Тре терміново кудись на природу де дерева у небо чи обрій без меж...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Тривале перебування там, де край неба закритий будинками та всякою іншою урбаністикою, шкідливе, точно. Стрибайте в машину та їдьте :)

      Видалити