Вихідні у Сколе

Привіт, любі :)

Надворі дощик та прохолодно, гарна нагода згадати спекотні червневі вихідні, які ми провели у м. Сколе на Львівщині. Або у Скольому, як відмінюють назву місцеві.

Розташоване посеред гірського масиву Сколівські Бескиди на березі річки Опір, воно має все, аби припасти до душі любителям старовинних (у 1997 році Сколе виповнилось 600 років) невеликих містечок, які ховають у своїй дрімоті 21 століття чорні, білі та чимало криваво-червоних снів.

Цього разу я знов помандрувала з велосипедистами, у плацкарті (усьо, на літо я пас, тільки машиною), тож один день з двох гуляла як кицька, сама по собі. Не знаю кому як, а мені така самостність дуже подобається :). Далі поведу вас разом із собою за стрілкою годинника.

Перше, що ми побачили, дійшовши до знятого організатором подорожі житла, це гірська річка, біля якої вже з восьмої-дев"ятої години суботнього ранку почали збиратись люди. Як виявилось, річка хоча й гірська, але у цьому місці тепла навіть на мою мерзлякуватість, тож на вихідних (особливо у неділю) її береги заповнені відпочивальниками, місцевими та не дуже (як виявилось, коли ми сідали у неділю на потяг, багато людей з області).

 Вид знизу, наше житло - на вуличці праворуч

 Вид з мосту

Уздовж вулиці над берегом стоять численні лавки, розбито клумби. Така була навпроти нашого житла.

Хто хоч раз був у Західній Україні знає, що серед господинь триває капіталістичне змагання в режимі 24/7/365 за те, у кого найкращі квіти та доглянутий двір :) Глухі тини у людський зріст - явище поодиноке. Підслухала діалог двох тіточок, які по черзі забивали одна одній "голи", розказуючи хто яку квітку купив-дістав-виростив-посадив ))) 

Вперше наживо побачила чайну троянду. Шкода, ще не розквітла. Уявляю, яка краса була вже через кілька днів!

Потяг "Київ-Ужгород" прибув до Сколе о 7.45. Виявилось, що знайти щось поїсти у маленькому містечку до дев"ятої-десятої - ще той квест :) Хлопці поїхали на велосипедах до якоїсь заправки, а я розпочала свої котячі мандри з прогулянки головною вулицею міста (імені Данила Галицького, між іншим)) у пошуках їжі, принагідно фотографуючи там і тут.

 Районна бібліотека. Не питайте, що з ліхтарем )))

 Школа мистецтв

 Центральний майдан міста. Навпроти адміністрації пам"ятник кому? Правильно :). 

Загалом місто дуууже патріотичне. І міський голова має правильне прізвище - Москаль ))). Тільки не Геннадій, а Володимир. Пруф - на сайті  Сколівської міськради. Зайшла оце дати посилання і дізналась, що, виявляється, у травні цього року біля урочища "Альтана" знайшли залишки розстрілянх НКВС людей, членів ОУН-УПА та ймовірно і тих місцевих, хто їм симпатизував чи допомагав. На головній сайту багато матеріалів з цієї теми.

Монумент на честь загиблих солдатів радянської армії.

Меморіал на честь Небесної сотні.

 Дворик панельного будинку. Чи заклад там якийсь, чи просто самобудова, бо люди затишку прагнуть.

 Прохід до дворику "охороняє" кудлатий :)

Церква св. великомученика Пантелеймона. Територія - неймовірно викохана, шкода, що не змогла сфотографувати - сонце било в об"єктив, а у неділю там були чи то хрестини, чи весілля - людно.

 Костел Семи Скорбот Діви Марії

 Колоритний старий будиночок за номером 8. Біло-коричневий "нащадок", що приліпився до його стіни, вже не так впадає в око.

Чи то поснідавши, чи пообідавши у ресторані "Вівчарик" (смачно та, як на київські ціни, не обтяжливо для гаманця), я вирішила доспати, а по обіді продовжила обстежувати місцевість.

Жили ми дуже вдало з точки зору розташування - просто навпроти містка через Опір та штучного озера по ту сторону. Мабуть, тому хазяєва належать до категорії "кримнаш-стайл", яку я вперше бачу десь за межами власне кримнашу, тим більше, на ЗУ.

 Заплутатись у травичці біля озерця

 Помилуватись квітами шипшини, що у нашій місцевості вже давно відійшла

 Налякати себе та ящірку

 Подивуватись - що за рослина така велетеньска (це ще не найвищі екземпляри)? Її біля водойм багато росте.

 Сонний вокзал на дві колії. Вибілено-пофарбовано. Капзмагання і тут :)

 Ще погуляти берегом та послухати річку

 Штучний водоспад - кажуть, цим шляхом сплавляли раніше плоти з деревини.

 Вечірнє джакузі :)

 Такої кількості пуголовків я ще не бачила!

Наступного дня чоловік відмовився дертися нагору зі своєю  компанією, тому до водоспада Кам"янка я поїхала разом із ним. Не знаючи дороги, ми вирішили їхати маршруткою о 13.30. Обід у неділю - не найкращий час для милування та фотографування водоймам, тож фото мають скоріше репортажний характер.

Загальний вигляд. Через відсутність дощів (ха, а який дощ увечері вперіщив))) виглядав водоспад не надто фотогенічно.

Далі камера потрапила до рученят мого чоловіка і... Не знаю, як він її тримав, але внаслідок такого мацання було виставлено ІСО-400, що для кропнутої матриці мого-не-мого Фуджика - смерть якості ))). А я ще дивувалась, переглядаючи фото з камери - звідки бокешки взялися? А от звідти...

 Водоспад починається з каміння...

 ...через яке вода тече до "тарілки", з краєчку якої вже зривається видовищним потоком...

 ...у купель, а потім тече повз суворі високі скелі далі і, напевно, впадає у той же Опір.

Картина "Юнак іде робити селфі під поріжок" :) 

Вирішивши не чекати на маршрутку о п"ятій (поїзд наш був о восьмій), ми вирішили дістатись Сколе, йдучи над Опором. Уточнили у охоронця, що вартував на в"їзді до водоспаду, чи дійдемо до мосте в Сколе, якщо йтимемо над річкою, отримавши ствердну відповідь, вирушили. Ха. Ха-ха.

Нє, спочатку все було класно, чікі-пікі.

 Облаштована доріжка повз нафтогон з неактуальною назвою "Дружба"...

...привела нас до місця, де росло багато тої цікавої рослини, а от стежки далі - ні, не було. Ось воно - Сколе, он люди сидять відпочивають, але між нами - річка. Добре, що не Дніпро або Стрий :))) Знявши взуття, закотивши штані (не допомогло)), оцінивши глибину у найтемніших місцях десь по коліно, ми рушили до мети :) По слизьких камінцях, ага. Шо я маю сказати, коли переходите гірську річку, то глибина по коліно - це вже ой-ой, зносить.

 Місце нашого переходу уже зі "свого" берегу. Є де роздягнутись та побігати колами у розпачі :)

До речі, слідом за нами там же переходили ще такі ж невдахи, але якщо ми були тільки з камерою, то вони - із величезними заплічними рюкзаками. Особливо дошкульно, що трохи нижче, як виявилось, була місцина, де від берега до берега було по кісточку.

 "Трохи" людей відпочивають від тижневих турбот. Місто порожнє, усі на річці.

 Перед відправленням - гори "парують" після зливи.

На другій колії чекають електирчку "Львів-Мукачеве"... "Чи Львів-Ужгород"... Чи "Львів-Чоп"... Чи не електричку? Це не я плутаюсь, це так дядечко оголошував її прибуття, чим викликав неабияке пожвавлення на пероні )))

Про жахи плацкарту дорогою тудой-сюдой я вам не розповідатиму, бо всі разом взяті і помножені на два чи навіть і три, вони не зможуть перекреслити отримане задоволення від подорожі. Як завжди, не вистачило дня чи двох, тож є привід завітати сюди ще раз :)