"Сніг"

"Добрий вечір тобі, пане господарю..." сьогодні вже всі співали, хоч подумки? Я - так :) Але Різдво без снігу (сьогодні у нас був дощ, що майже змив забруднений, зачовганий, недорозталий сніг) все ще трохи напружує, ми ж не антиподи. Тому давайте послухаємо про сніг, дякую Оленці, яка одного вечора спитала "як тобі?" про цю неймовірну пісню (фактично - романс, як на мене) сестер Тельнюк на вірш Сергія Жадана.

Ніби і не знав її.
Всю ніч
сніг летить – розмірено і вбивчо,
і дерева дивляться в обличчя,
не відводячи своїх облич.
Ніби вилітаючи з країв,
де було захолодно й затісно,
входить поночі в порожнє місто,
кинуте надвечір без боїв.
І вона говорить:
«Не дивись».
І тримаєш марну обіцянку.
І розплющиш очі на світанку,
і побачиш. Вперше. Як колись.
Все як вперше – плетиво слідів,
теплий галас на подвір’ї школи.
Ніби і не знав її ніколи.
Ніби і не бачив цих снігів.
Ніби ночі точені ножі
не тримав, затиснувши, в долонях.
Сніг до ранку ляже на кордонах.
Сніг окреслить межі й рубежі.
Ніби він з її найбільших див –
сніг, що захлинається і дише.
Ніби і не знав її раніше,
не тримав,
не бачив,
не любив.